З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у звітах про гуманітарну роботу органи місцевого самоврядування та військово-цивільні адміністрації інколи використовують термін «біженці» стосовно громадян України, які переїхали із території, де відбуваються бойові дії на територію, де активних бойових дій наразі немає.  

Впродовж більш, як місяця з початку військового вторгнення рф, в Україні відбувається масова міграція: як на території України, так і за її межами. Тому пропонуємо розібрати основні визначення для громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства, які шукають захисту через російсько-українську війну. 

Згідно із міжнародним законодавством з прав людини, правом ЄС та законодавством України розрізняють такі статуси осіб:

- визнання біженцем;

- визнання особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнання особами, які потребують тимчасового захисту;

- визнання внутрішньо переміщеною особою. 

Тепер давайте кожен з цих термінів розглянемо детальніше. 

Біженець – це особа, яка «внаслідок обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни, своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань» (Конвенція про статус біженців 1951 року). 

Особа, яка потребує додаткового захисту - це міжнародний захист особи, яка шукає захисту та не кваліфікується як біженець. У ЄС особа, яка має право на статус додаткового захисту, означає громадянина третьої країни або без громадянства, якому загрожує реальний ризик зазнати серйозної шкоди, якщо він/вона повернеться до країни походження (Директива 2004/83/ЄC та Директива 2011/95/ЄС).  

Особа, яка потребує тимчасового захисту, є винятковим заходом для забезпечення негайного та тимчасового захисту переміщеним особам з країн, що не входять до ЄС і тим, хто не може повернутися до країни походження Тимчасовий захист застосовується, коли існує ризик того, що стандартна система надання притулку намагається впоратися з попитом, пов’язаним із масовим припливом, який ризикує негативно вплинути на обробку заяв (регулюється Директивою ЄС про тимчасовий захист 18 березня 2022 року).  

Внутрішньо переміщені особи (ВПО) – це люди, які залишили свої домівки, рятуючись від небезпеки, але не перетнули міжнародний кордон, а залишились на території рідної країни. ВПО перебувають під законним захистом свого уряду. Вони зберігають усі права та захист, згідно із міжнародним законодавством з прав людини. 

Окремої міжнародної конвенції про права ВПО не існує. Керівні принципи ООН з питань внутрішнього переміщення права ВПО підтверджують як такі, що передбачені більш загальними гарантіями в чинному міжнародному законодавстві з прав людини та гуманітарного права. В Україні статус внутрішньо переміщеної особи регулює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014.

Тому важливо пам’ятати, що громадяни України, які не перетинають міжнародний кордон та залишаються в Україні, попри зміну проживання через війну не є біженцями, вони є вимушено внутрішньо переміщеними особами. 

Авторка: Наталія Малиновська, аналітикиня Інституту “Республіка” та ВІ “Активна Громада”