В Херсоні нині чимало чужинців, внутрішньо переміщених осіб, дітей з інвалідністю, мам з дітьми та одиноких пенсіонерів. Раніше це б все сприймалося, як належне, бо мова йде про курортне містечко, якби серед них масово не зустрічалися військові зі зброєю в руках.

З питань, які чують місцеві жителі, вони вже навчилися розрізняти не тільки, хто до якої категорії відноситься, а й звідки ці люди приїхали. Містян запитують: "Як знайти відділ соцзахисту, пенсійний фонд, де знаходиться місцева військова адміністрація, служба зайнятості"". Тоді ми розуміємо, що це категорія вимушено переміщених осіб. 

ВІ "Активна Громада" поспілкувалася з родиною внутрішньопереміщених осіб, які, з питань безпеки, попросили про повну анонімність. 

- Звідки Ви приїхали?

Старша жінка відповіла, що вони родом з Херсонщини:

"Маму забрали з Камишан, старша донька з дітками з Олександрівки, ми з чоловіком та двома внучатами - з Олешок, бо батьки на відповідальній службі. Ця проклята війна нас то розкидає, то збирає до купи. Залишили вдома все та й поїхали". 

- Чи отримували Ви якусь допомогу від окупантів?

Так, ми змушені, бо треба ж добрим людям, де ми гуртом проживаємо, заплатити комунальні послуги, купити елементарні речі дітям та вироби гігієни для повсякдення. З домівок збирались поспіхом та і всього не забереш і все не передбачиш. Ми ж тут з минулого року, як ці орки залишили Херсон, а ось обстріли та прильоти всілякі збільшили. 

- У мене питання до дітей: вам страшно?

"Так, страшно", - сказав один з хлопчаків, інший продовжив: "Вже не так, як було раніше". 

А найменший сміливець сказав: "Якби ми були старші, ми б теж пішли на війну, щоб цих бісових окупантів прогнати з нашої землі". Й тут же стверджуючи додав: "І знищити їх".

Сором’язлива дівчинка доповнила: "Я тепер впевнена, що буду лікарем, щоб рятувати людей".

У всіх дорослих на очах з’явилися сльози.

- Як Вам у місті? Що подобається чи що, навпаки, є новим?

- Подобається привітність та доброзичливість містян, але вони також зморені невизначеністю цієї війни… Місто охайне, чисте, тут мені якось більше спокійно. Хоч і повсюди є військові. Комунальні служби працюють. В місті багато людей, на диво, хоча я не знаю, чи вони свої, чи ні... Та все ж, мабуть, такі ж, як і ми - біженці.  Подобається тут ще цілюще повітря з моря.

        

- Що б Ви хотіли побажати собі, своїй родині й всім українцям?

"Щоб вистачило сил та здоров’я вижити, повернутись якнайскоріше до своїх домівок, мирного неба і, звісно ж, перемоги!", -  стверджуючи сказав чоловік.

Дружина доповнила: "Буде мирне небо – буде спокійний сон".

Донька, обійнявши діточок та заплакавши, відповіла: "Перемоги, миру, ми віримо в наші Збройні Сили України, бо там наш батько".

Жінка побажала віри, терпіння і молитися за ЗСУ, Україну, за кожного воїна, за родину і кари господньої для ворогів.

Від дітвори тихенько, без попередньої змови ,стверджуючи прозвучало" "Слава Україні!!! Смерть ворогам!".

Авторка: Тетяна Пономаренко, координаторка ВІ "Активна Громада"