"Протягом всього часу, як йде війна, головною мотивацією залишається розуміння того, що усе це не даремно. Коли я бачу, що у людини виступають сльози від радості, коли я чую тремтячий голос подяки за пакет гуманітарної допомоги або за злагоджене вікно - це надає величезних сил і поки я бачу, що наша допомога потрібна - я буду її надавати, разом з усією нашою командою", - Волонтер Богдан Зуяков з Краматорська.

Волонтер Богдан Зуяков з Краматорська, що на Донеччини. З перших днів повномасштабного вторгнення місто під обстрілами російських військових. Та мужність українців вражає і захоплює: навіть в таких складних умовах вони продовжують волонтерити, допомагати тим, хто цього потребує і щодня робити все можливе для нашої Перемоги.

- З чого почалась Ваша волонтерська діяльність, чим займаєтеся зараз?

- Вже 25-го лютого почала формуватись наша ініціативна група волонтерів. Було бажання допомогти місту, тому включилися в роботу з облаштування блокпостів біля Краматорська. Спочатку збирали знайомих, створили чат у Вайбері, куди додавали ЛИШЕ перевірених людей. Поступово група розросталась, а ще більше розростався фронт необхідних робіт. В перших числах березня терміново почали укріплювати заклади охорони здоров’я. Міська влада також активно допомагала: підвозили пісок. Депутати міськради діставали мішки, інструмент. Часто,  це надавали магазини безкоштовно або допомагали благодійники. Коли працювали на закритті вікон у міській лікарні - одночасно зібралось понад 100 волонтерів. Після лікарень додався новий фронт робіт - допомога з розвантаженням гуманітарної допомоги, яка почала надходити у місто. Особливо яскраві спогади про фури з мукою в мішках. Оскільки спецодягу не передбачається та заздалегідь ніхто про муку не попередив - додому розходились, наче сніговики в білому одязі. Дуже багато людей губились на шляху: хтось не витримував темп, комусь ставало не цікаво працювати безкоштовно, хтось евакуювався з родиною. Тепер можна сказати, що залишились найзгуртованіші та найвитриваліші. Волонтерська група нараховує приблизно 40 людей, частина яких допомагає місту з перших днів війни. Постійно приходимо на допомогу Червоному хресту, фонду “Все буде добре”, міськраді та церквам. Також за можливості й самі розвозимо гуманітарну допомогу у деокуповані та прифронтові міста та селища. Наприклад, нещодавно їздили до Богородичного, передали харчові продукти, корм для тварин.

- Чи бачили на власні очі російські злочини?

- На жаль, довелось стати свідком і особисто. У кожному прифронтовому селі ми бачили злочини, безліч зруйнованих будинків, понівечені автівки та людей які через обстріли втратили своїх рідних. Також згадується нещодавній випадок: після чергового розвантаження гуманітарки я опинився в декількох сотнях метрів від місця влучання ракети. Розвернувши велосипед, я швидко повернувся до місця трагедії, де і надавав першу допомогу постраждалим. Від таких випадків ніхто не застрахований, тому при першій можливості намагаємось знаходити для наших волонтерів курси з домедичної допомоги. Хоч і відвали вже декілька - на кожному можна почути щось нове і корисне, відпрацювати навички. І головне пам’ятати, що треба постійно навчатись. І хай воно краще не знадобиться ніколи. Враховуючи поїздки на деокуповані та прифронтові території, знання основ домедичної допомоги вкрай актуальні. Адже на кожному кроці може бути не розірваний снаряд або міна і ми завжди напоготові надати допомогу. Також ми намагаємось включатись в роботу з ліквідації наслідків обстрілів: проведено перемовини з МНС про залучення нас, як добровольців, але це не завжди можливо з безпекових міркувань. Також допомагаємо мешканцям ліквідовувати наслідки обстрілів: закриваємо вікна, лагодимо покрівлю, прибираємо каміння, уламки. 

- Що за період повномасштабного вторгнення вразило позитивно і негативно?

- Вразило бажання людей об’єднуватись задля глобальних цілей, забуваючи про власну безпеку. Декілька разів під час робіт місто опинилося під обстрілом, але дуже швидко пересидівши та відтелефонувавшись близьким що все в порядку - знов продовжували працювати. Також вразило, що у місті дуже багато людей, яким небайдуже майбутнє міста. Можливо кризова ситуація змусила переглянути погляди на життя, але у мирні часи я не помічав такого запалу. Негативно не те щоб вразило, просто неприємно дивитись на людей, які заради своїх корисних цілей дозволяють підставляти всю команду. Також неприємно бачити людей, які до волонтерів відносяться лише, як до об’єкту доставки гуманітарки. Були випадки, коли сльозно просили привезти їжі, що ми й робили. Потім, вже вносячи дані в базу виявлялось, що ці ж люди отримали допомогу з цього ж фонду декілька днів перед цим. Але то все не проблеми, а, скажемо так, маленькі тимчасові незручності. 

- Що дозволяє триматись протягом цього часу?

- У нас свій фронт, і як наші воїни незламно стоять на військовому фронті й ми повинні тримати гуманітарний, це діло принципу. Протягом всього часу, як йде війна, головною мотивацією залишається розуміння того, що усе це не даремно.

Коли я бачу, що у людини виступають сльози від радості, коли я чую тремтячий голос подяки за пакет гуманітарної допомоги або за злагоджене вікно - це надає величезних сил і поки я бачу, що наша допомога потрібна - я буду її надавати, разом з усією нашою командою.

Автор: Олександр Іванов, координатор ВІ "Активна Громада" у місті Краматорськ