"Для мене перший пріоритет це, щоб в країні був мир. Я буду робити все, щоб пришвидшити цю Перемогу". Інтерв'ю з волонтеркою з Дрогобича

ВІ "Активна Громада" поспілкувалася з Юліаною Грицик з м. Дрогобич, що на Львівщині. Дівчині 17 років. Зараз Юліана не навчається. Зазначає, що займається саморозвитком, волонтерством, задіяна в різних громадських організаціях. Юліана була організаторкою "Школи волонтерства", яка пройшла восени 2022 року в Дрогобичі. На початку 2023 року Юліана спільно ще з одною волонтеркою стали Агентками Волонтерства від Української Волонтерської Служби у Дрогобичі. Завдання на цій програмі - протягом 9 місяців розвивати волонтерство у своєму місті. Тобто, створювати кожного місяця заходи, які будуть присвячені якійсь зі сфер волонтерства. Також, залучати людей до творення добрих сфер і створювати локальну спільноту УВС у Дрогобичі.

- Чим Ви займалися до повномасштабного вторгнення росії в Україну?

- Я навчалась, планувала вступати, просто жила своє життя. Але важливу роль в моєму житті вже тоді відігравало волонтерство, бо з березня 2021 року я займаюся громадською діяльністю. Тобто, вже від весни я була задіяна в еко-волонтерстві, ми організовували толоки, плогінги. Плогінг – це, коли біжиш по лісі чи в парку і одночасно збираєш сміття, яке накидали люди.

Також це було волонтерство на першому Дрогобицькому марафоні. Ще пам'ятаю, як ми організовували збір речей для безхатченків.

Є така організація - "Наша хата". Там допомагають людям, які втратили будинок. Вони там можуть відновитись, почати на себе заробляти. З початку літа 2021 року я допомагала у відкритті першої сортувальної станції в Дроговичі "Дро.Еко.Логічний". На ній я волонтерила. Зараз станція не працює в зимовий період, але якщо вона відновиться, то думаю я продовжу там волонтерити. Далі, якщо згадувати, я подалась на програму: "Шкільні агенти волонтерства" від Української волонтерської служби. Суть програми заключалася в тому, щоб поширювати культуру волонтерства серед підлітків за допомогою шкільних уроків волонтерства. Спільно ще з двома волонтерками ми провели близько 35 уроків у школах та коледжах Дрогобича.

- Що саме стало поштовхом займатися волонтерством?

- В мене, мабуть, не було чогось такого, що я хотіла творити добро і т.п, в мене подруга займалась волонтерством, вона була Агенткою волонтерства в Дрогобичі і мені стало цікаво, чим вона таким займається, і я вирішила спробувати доєднатися. Потім я вже зрозуміла, навіщо я це роблю, але спочатку це була цікавість. Пізніше я зрозуміла, що можу допомагати людям, розвиватися, шукати нові знайомства.

- Що Ви вкладаєте в поняття "активний громадянин"? Чому, на вашу думку, потрібно бути активним?

- Мені здається, що активним громадянином має бути кожен, якщо люди хочуть бачити державу процвітаючою і щоб вона ставала кращою. Активний громадянин – це людина, яка знає, як допомогти своїй країні. Якщо в країні війна, ця людина може піти і почати волонтерити, плести сітки, наприклад. Активний громадянин – це наші воїни на Сході, тому що вони нас захищають. Активний громадянин – це той, що може розібратися у владі, в політиці, який розуміє, що там відбувається, йому не все одно; ходить на вибори, голосує за кандидатів, які мають керувати державою. І активний громадянин – це та людина, яка любить свою державу і готова за неї боротися будь-де: в тилу або на фронті. В рамках громади активний громадянин - це той, хто допомагає власній громаді розвиватися, наприклад: створювати молодіжні простори, прибирати парки, ставати депутатом міської ради, волонтерити.

- Як змінилося твоє життя після 24 лютого? Чи пам’ятаєте той день в деталях?

- Я його найбільше пам'ятаю: в деталях, по годинах. Пам'ятаю, що проснулась десь 7:30 приблизно і збиралася на навчання в коледж, і тоді мені в дірект почали писати, що почалась війна, щось таке. Я спочатку не зрозуміла, думала, що це фейк, бо тоді було багато фейків. Але прочитавши більше інформації, я зрозуміла, що це не фейк і в мене одразу був такий ступор. Мої батьки ще спали, ніхто нічого не зрозумів. Я вже одягалась, збиралась іти в коледж, а нам пишуть, що навчання сьогодні не буде. І тоді до мене вже більше усвідомлення приходить, що потрібно щось робити, діяти. І ми тоді з батьками збирали екстрену аптечку, одяг. Це було якось страшно, перший день я сиділа до 3-ї ночі вже 25 лютого, моніторила новини. Я тоді вже була локально в Українській волонтерській службі і пам'ятаю, що нас (волонтерів) тоді попросили дивитись за деякими чатами. Нам волонтерам, яких вже давно знали, надали модерацію, щоб слідкували за чатами, бо було багато людей, які писали інформацію, яка могла людей деморалізувати або неправдиву інформацію, або шахраї могли бути вже тоді. І я до 3-ї ночі сиділа в цьому чаті. Спати сильно не могла. Встала зранку вже 25 лютого о 7-й ранку і знову дивилась новини, це якось так страшно було.

- Чи змінилися Ваші цінності, цілі, переконання, пріоритети? Що для Вас зараз є важливим?

- Напевно, якщо порівнювати мене минулу і мене теперішню, то по відчуттях зовсім інша людина. Людина, яка змінилася, і тою минулою я вже ніколи не зможу бути, тому що війна змінила мене зсередини сильно. Наприклад, я не можу відчувати себе так щасливо, як могла відчувати до 24 лютого, щастя зменшилось для мене. Цінності змінились. Були люди в моєму оточенні, які показали себе з іншої сторони і я зрозуміла, що це не мої люди. Війна змінила мене і вона змінила також і їх, і ми не можемо далі продовжувати спілкування, тому багато людей пішли, і багато нових людей прийшли. З цінностей, мабуть, цінність мирного неба. Війна в нас триває з 2014 року, але ми її ніколи так не відчували. Ну, і зараз, напевно, так не відчуваємо, тому що у місті доволі спокійно, хоча не можна сказати, що є таке місто, де є спокійно. Тому цінність мирного неба, і цінність близьких людей, які біля мене. Мої друзі, які були тут до 24 лютого, після 24 лютого вони поїхали в інші країни, і я розумію, які це були класні моменти, коли ми могли написати просто: «Привіт! Йдемо гуляти?», а зараз ти так не можеш. І коли вони приїжджають на декілька тижнів, для мене це вже така радість. З пріоритетів - до війни було те, що мені дуже сильно потрібне навчання, а після війни я зрозуміла, що для мене перший пріоритет це, щоб в країні був мир. Я буду робити все: волонтерити, допомагати ВПО, армії донатами чи ще чимось, щоб пришвидшити цю перемогу, тому що, якщо немає перемоги важко щось робити, планувати, бо ти не знаєш, можливо завтра твоє життя обірветься.

 

- Восени 2022 року Ви організовували "Школу волнтерства" в Дрогобичі. Ви активно волонтерите, а тепер вже й навчаєте інших. Розкажіть про цю "Школу волонтерства" детальніше, будь ласка.

- Тоді я поїхала на трохденний табір від Української волонтерської служби, і в кінці табору нам сказали, що можемо податись на грант. Тоді ми спільно з Богданою Турів з УВС вирішили подати грант на «Школу волонтерства» в Дрогобичі. Це був перший досвід організації "Школи волонтерства". Це був трьохденний захід у Молодіжному просторі, на який ми набирали волонтерів, а саме молодь, які є в Дрогобичі. Чому взагалі ми подались на «Школу волонтерства»? Ми розуміли, що є волонтери, але вони не знали всього, як от про волонтерський менеджмент або, наприклад, якщо тебе заставляють волонтерити, це вже не волонтерство, або якщо тобі заплатили, це теж вже не волонтерство. І такі базові знання, на мою думку, потріні кожному волонтеру. Тому протягом трьох днів ми навчали їх волонтерити. Важливою частиною було те, що вони теж волонтерили. Вони робили окопні свічки, які потім передали на фронт. Після "Школи волонтерства" учасники мали зробити якісь події. Перша подія була "Історична рада". Це такий проєкт про історію України, в якому студенти із нашого педагогічного університету, зокрема, з історичного факультету, розповідали учням та іншим зацікавленим цікаві факти з історії України. Другий проєкт був: "Зв'яжи тепло". Дівчата збирали нитки і в'язали шкарпетки і рукавиці для наших воїнів, потім передали їм. Також збирали теплий одяг для людей, які цього потребують в прифронтових точках. Третій проєкт - це було свято для дітей із соціально незахищених сімей на день св. Миколая.

- Ви раніше розповідали, що стали Агенткою волонтерства в Дрогобичі. Що значить бути Агенткою волонтерства?

- На початку 2023 року я спільно ще з одною волонтеркою стали Агентками Волонтерства від Української Волонтерської Служби у Дрогобичі. Наше завдання на цій програмі протягом 9 місяців розвивати волонтерство у своєму місті. Тобто, створювати кожного місяця заходи, які будуть присвячені якійсь зі сфер волонтерства. Також, залучати людей до творення добрих сфер і створювати локальну спільноту УВС у Дрогобичі.

- Що, на Вашу думку, кожен може робити для пришвидшення Перемоги?

- Якщо це людина, яка не може піти на фронт, то перше - це донатити. Друге - це, якщо немає змоги допомогти фінансово, то піти плести ці самі сітки, робити окопні свічки, допомагати людям, які були змушені покинути свої домівки. Це дуже важливо, бо вони також допомагають і ми маємо ім допомогти: знайти їм житло, навіть з їхніми дітьми посидіти - це теж для них дуже важливо. А якщо це людина, яка знає, як користуватися зброєю, то ця людина може поїхати на фронт.

- Хто для тебе є знаковою особистістю (минулого чи сьогодення) серед українців і чому?

- В минулому для мене такою знаковою особистістю є Василь Стус, тому що в час, коли була радянська влада і забороняли все українське, він боровся за справедливість і стояв за свої слова до кінця. Він хотів, щоб Україна була вільною і незалежною, він не здавався ніколи, навіть в тюрмі, він показував те, що його неправильно засудили, дали адвоката, який був проти нього. І його слова: "Терпи, терпець тебе шліфує", - вони кожного разу, коли я вже не хочу чогось або мені набридає, я згадую його і його слова, і в мене з'являється мотивація. А в теперішньому - це наші воїни, вони мене дуже мотивують. І якщо можна виділити одного такого, то це Валерій Маркус. Я за ним слідкую, це блогер, написав свою книгу. В 2014 чи 2015 році він вже був на фронті, потім він отримав поранення, почав вести свій блог, і я пам'ятаю його відео, де він з Іспанії йшов 2 місяці до Франції. І це мене змотивувало, в мене з'явилась нова мета: я теж хочу так пройтись сама 1000 км. І зараз ця людина створила свою бригаду, яка є дуже сучасною, тому що по справжньому навчає воїнів, збирає кошти, закупляє зброю, і мені здається, що ця бригада буде потужною.

- Які для тебе є "червоні лінії", через які ви ніколи не переступиш у своїй діяльності?

- Це, мабуть, на підсвідомому рівні. Волонтерство для мене - це щось дуже інтимне. Це - добро, це те, що віддаєш від серця. Наприклад, є такі випадки, коли допомогу, яку збирали військовим чи ВПО продають, це для мене червоні лінії. Також я б ніколи не вступала в такі організації, які мають погану репутацію, напркилад міжнародні організації, які ведуть свою діяльність в Україні і в росії для мене взагалі не прийнятно.

- Якою ти бачиш Україну через 10 років і як має трансформуватися суспільство, щоб цього досягти?

- Якщо мріяти і уявляти, то напевно я б хотіла бачити Україну, яка процвітає, розвивається, в якій всі сфери життя стають кращими: економіка розвивається, немає корупції, система освіти покращилась. Після Перемоги потрібно буде відбудовувати міста, їх потрібно відбудовувати вже по-сучасному, на совість і на роки. Суспільство має змінитися зсередини, воно має зрозуміти цінності, які важливі для всієї країни і тоді країна буде розвиватися. Коли ми будемо всі разом, не буде Схід, Захід, Північ, Південь, а буде Україна єдина і незалежна, тоді ми зможемо розвиватися і будувати країну, яку кожен з нас хоче.

 

- Що побажаєш українцям та Україні?

- Найперше - це миру, мирного неба, щоб рідні завжди були в безпеці, щоб війна скоріше закінчилась, тому що поки є війна - це не життя.

- Що зробиш після Перемоги в першу чергу?

- Я це робила і до перемоги, але перше, що я зроблю, це поїду відбудовувати нашу країну разом з БУР-табором.