Олександра Гліжинська, виконавча директорка ВГО Інститут "Республіка" та співзасновниця Всеукраїнської ініціативи "Активна Громада" розповідає про те, як має відбуватись швидка та лагідна українізація?

Зазначимо, що починаючи з 2018 року Олександра вивчає та практикує коучинг, є майстром НЛП, захоплюється психологією. 

Сьогодні, в часи війни, кожна людина зіштовхується з безліччю не простих ситуацій і викликів. Разом з тим багато українців прагнуть бути корисними й робити свій внесок у прискорення нашої перемоги та миру на українській землі. 

Олександра Гліжинська, виконавча директорка ВГО Інститут "Республіка" та співзасновниця Всеукраїнської ініціативи "Активна Громада" розповідає про те, як має відбуватись швидка та лагідна українізація?

Зазначимо, що починаючи з 2018 року Олександра вивчає та практикує коучинг, є майстром НЛП, захоплюється психологією. 

“Активна Громада” на сьогодні діє в понад 30 громадах на території всієї України. Завдяки цьому ми розуміємо ситуацію, яка відбувається в різних точках України і чуємо її з перших вуст. Зараз надзвичайно цінно зберігати ресурс і вміти його передавати іншим людям, особливо, в таких непростих умовах, в яких ми всі зараз знаходимося. Тому я і мої колеги зібрали питання, які людей непокоять і на які можу дати відповідь", - каже Олександра. 

Повний ефір за лінком: https://www.facebook.com/oleksandra.skiba/videos/662600481635382 

То ж, як має відбуватись швидка та лагідна українізація?

Це питання часто стосується регіонів, які є, переважно, україномовними і приймають у себе внутрішньо переміщених осіб, або ж тих людей, які проживають на україномовній території і спілкуються російською. 

Перше питання, яке я б хотіла поставити людям, які хочуть проводити лагідну українізацію, це чітко зрозуміти для себе: що таке українізація для вас? Це лише питання мови чи це культура, поведінка тощо. Дайте собі визначення: що для вас означає українізація? Якщо це мова, тоді перше, на що я б хотіла звернути увагу, це те, що ми живемо насправді у вільній країні і це наша сила. Це один з тих факторів, чим ми відрізняємось від росії. У нас чимало військових, які спілкуються російською мовою. Зокрема і Миколаївській Кім. Це не означає, що не варто вивчати українську. Однозначно, варто. Але я б тут звернула вашу увагу, в першу чергу, більше приглядатися до таких російськомовних людей. Якщо людина з якихось причин досі говорить російською, але вона є активною у вашій громаді, допомагає, волонтерить, є патріотом України, то до неї має бути хороше ставлення. Є багато різних людей, які можуть нам з якихось причин не подобатися. Але ж це не означає, що вони мають підлаштовуватися під наші забаганки. 

Разом з тим, люди, які потрапляють в україномовне середовище, рано чи пізно теж переходять на українську. Згадайте як ми вчили англійську. Вчимо, вчимо і ніяк не довчимо. А от коли їдемо в англомовні країни, через тиждень вже говоримо запросто, якщо була база. 

До людей потрібно ставитися з любов’ю, з повагою. Якщо ви хочете, щоб більше людей говорили українською, тоді говоріть до них українською. Людина звертається до вас російською - говоріть до неї українською. Частина моїх знайомих - російськомовні. І коли я з ними спілкуюсь українською, вони завжди кажуть, що в мене красива українська мова. Насильно милим не будеш. Якщо люди закохаються у вашу мову, якщо люди відчують від вас добро, повагу, то рано чи пізно вони самі перейдуть на українську. І це буде значно краще, бо це буде їхній вибір, а не нав’язаний. І от коли люди самі для себе виберуть слухати українську музику, говорити українською мовою, підтримувати культурні звичаї, тоді це буде їхнє рішення і прагнення, воно буде усвідомлене і сильне. Як ми можемо допомогти? Бути самими собою: говорити українською, підтримувати цих людей і так далі. 

Якщо людина раніше говорила російської і починає говорити українською, а в неї щось не дуже виходить, тоді її дуже важливо підтримати. Бо це зона дискомфорту людини. Наприклад, людина все життя говорила російською. зараз сталася війна і вона зрозуміла, що треба змінювати свої традиції. Можливо, перший час, це не дуже добре виходить. підтримайте цю людину. скажіть, що насправді в неї добре виходить. запропонуйте допомогу, підказати якісь слова. Людина відчує повагу до себе, турботу і їй тоді буде значно легше перейти на українську мову. 

З приводу українізації є такі моменти. Перший - щодо вибору людини. Іноді людина готова на рівні цінностей перейти на українську, але ще не готова на рівні дій. Це простий і швидкий варіант переходу. Якщо ж проблема на рівні цінностей - тоді це не швидкий процес. На приклад, людині на рівні цінностей хочеться бути хорошою і правильною, а коли вона/він говорить українською, у неї/нього виходить не гарно і людина цього соромиться. А тут ще й ви додаєте тиску. Ви можете витратити час на те, щоб з людиною сваритися, але, повірте, це абсолютно ніяким чином не допоможе українізації цієї людини. Це має бути її свідомий, природний вибір. Якщо це рівні цінностей людина поки з якихось причин не готова українською говорити і ви готові, ви маєте час, сили, бажання просувати українську культуру, то в цьому випадку можна дізнатися більше про життя цієї людини, чим вона живе, яка її історія, як так сталося, що вона говорить російською. Чому так складається навіть зараз в умовах війни. Але це має бути спокійно, виважено, з повагою до людини. Тільки таким чином ми зможемо допомогти українській культурі розвиватися. Якщо ви не готові цього робити, то не потрібно цього робити. Зосередьтесь на більш важливих справах.

Можуть виникати моменти, коли людина поводить себе не дуже добре. Наприклад, люди приїжджають в інші регіони, починають казати, що нам не підходить житло, умови чи їжа. І коли до цього всього, люди ще й російською звертаються, то це подвійний агресивний фактор. Людина-активіст, яка це все чує у свій бік, їй треба знайти власну опору. Поставити собі питання: “А що я хочу від комунікації з цією людиною?”. Якщо ви, все ж таки, хочете виконати свою місію, допомогти людині, ви можете надати ті можливості, які ви в змозі надати. Наприклад, якщо у вас є можливість розмістити людину в школі, бо вільних будинків та квартир вже немає, запропонуйте їй цей варіант. Ви ж не зможете дати те, чого у вас немає. Якщо людина озвучує у ваш бік якісь претензії, тут можуть бути щонайменше 2 причини такої поведінки: або ця людина у стані “дитини” (психологічно), яка хоче, щоб з нею няньчилися і вам потрібно її повернути в стан “дорослого” і казати: “Я можу запропонувати лише ось це. Якщо це вам не підходить, тоді пробуйте самостійно щось шукати”. І це буде здорова поведінка. Другий момент: люди не завжди розуміють, що вони потрапили у війну. Вже третій тиждень іде війна, а у нас багато людей ще в стадії заперечення. Тому вони висувають якісь вимоги з приводу житла, класного харчування і так далі. І вам треба їх повернути, як кажуть, з небес на землю. Сказати: “Вибачте, у нас вже третій тиждень війна, третій тиждень до нас приїжджають люди. Ви приїхали зараз і ми наразі можемо вам допомогти ось цим. Якщо вас це не влаштовує, ви можете шукати кращі умови”. Те, що люди хочуть кращих умов - це цілком нормально. Будь-яка людина може вимагати чогось кращого. Але це можна вимагати, якщо це є наявним. А якщо немає, то хай вибачають і радіють тому, що є. Це ж прекрасно, що не в підвалі і не під обстрілами.

В цій ситуації активісту важливо і себе нормально почувати. Тому що часто активісти або волонтери хочуть настільки викластися, щоб допомогти людям, що віддають всього себе навіть не 100%, а на 150%. Цього не має бути. У нас серед коучів є таке правило, що ми, як коучі, не повинні хотіти допомогти людині більше, ніж вона хоче допомогти сама собі. Це правило треба пам’ятати, коли ви взаємодієте з іншими людьми. Так, вони можуть бути в стресі, у них можуть бути проблеми, але ви зі свого боку можете надати ту допомогу, яка вам зараз під силу. І ви цілком маєте право обмежити коло свого спілкування. Краще так, ніж поширювати ворожнечу.

Розшифровка ефіру: Тетяна Кавуненко, журналістка, керівниця пресслужби ВГО Інститут "Республіка" та ВІ "Активна Громада"