Ініціативна група була створена в перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну. «Новоукраїнський жіночий батальйон» до сьогодні діє відгуком на виклик ситуації в Україні з початком вторгнення на територію держави.

Актуальність діяльності даної групи в тому, що всі справи та активізація мешканців громади націлена на підтримку воїнів ЗСУ, що є вкрай важливим на даному етапі життя України.

В Новоукраїнський жіночий батальон мобілізували всіх жінок, які вирішили добровільно вступити з першого дня війни. Тут максимально, кожна жінка може реалізувати себе, свої вміння і здібності для того, щоб пришвидшити Перемогу. По першому кліку жінки приходили на допомогу, не рахуючись ні з матеріальними ресурсами, ні з особистим часом. Плели маскувальні сітки, в'язали носки та балаклави, шили балаклави, шили подушечки для діток, в'язали килимки-сідушки для захисників, прибирали кімнати для переселенців, готували їжу і вдень і вночі для тих, хто добу був голодний в дорозі та для наших захисників. Надавали адресну допомогу всім, хто заходив до міського палацу культури Ювілейного. Надали психологічну підтримку жінкам, які приїхали з іншого міста працювати лікарями. Прикрасили символікою їх місце роботи на навчили плести разом з нами сітки, щоб вони не відчували себе чужими в нашій громаді. Жіночий батальон об'єднав жінок не тільки нашої громади, а й сусідніх. Обмінювалися досвідом, матеріальними ресурсами. Швейний цех, який працює з перших днів, строче швидше, чим кулемет. Військове життя внесло в реальність нашої громади ще й приємні події. Багато рідних та друзів, які декілька років не розмовляли, конфліктували, зустрівшись в Ювілейному за загальною справою – помирилися. А ще, якщо хтось звертається за допомогою до Жіночого батальону, за декілька хвилин ця допомога надається. Не існує таких проблем які б не вирішив жіночий батальн.

Слова лідера жіночого батальону : «Найактивніші жінки зібралися вже в перший день війни у місцевому будинку культури, обговорювали те, що сталося. Зізнаюся панікували, боялися, але розуміли, що потрібно не дивитися страшні новини, а щось робити руками, тоді й голові буде легше. Вирішили спочатку плести маскувальні сітки. Плели мовчки, бо були налякані, але з часом тривога проходила. Ми розуміли, що наші чоловіки воюють на передовій, а ми вирішили, що відкриємо свій фронт– плестимемо сітки, в’язатимемо шкарпетки, будемо ткати килимки для українських солдат, ліпитимемо вареники, пиріжки, допомагатимемо переселенцям! Так у громаді з’явився Новоукраїнський жіночий батальйон. Сьогодні батальйон має окремі підрозділи у мікрорайонах міста, на територіях громади і навіть Новоукраїнського району. «Зв'язок тримаємо через месенджери, там обговорюємо ідеї та допомагаємо один одному з матеріалами та необхідним обладнанням. Окрім сіток, шкарпеток, дівчата подали ідею плести килимки-сідушки для наших воїнів. Ідея виявилася корисною, швидко виготовили крючки, провели майстер-класи і до роботи. Для килимків використовуємо старі джинси, зроблені з цупкого та натурального матеріалу. Усі наші вироби – це обереги, які ми дуже сподіваємося захистять та збережуть життя наших воїнів. І якби сьогодні можна було скласти усі наші сітки до купи, то ми б накрили ними всю нашу область», – щиро зізнається волонтерка. Громада сьогодні нагадує мурашник: хтось захищає рідних, служить, інші допомагають переселенцям, організовують для них нічліг та харчування, плетуть і шиють для потреб військових. 

Це безбожно, скидати бомби, використання яких обмежене Женевською Конвенцією щодо ведення війни, на житлові квартали, обстрілювати пологові будинки та лікарні, вбивати беззахисних дітей та жінок. Це – геноцид українців, ми ніколи цього не пробачимо. Я звертаюся до усіх матерів світу, допомогти і підтримати Україну. Це лише єдине прохання, а все інше ми зробимо власними руками, виженемо ворога і відстоїмо свої громади», - звертається лідерка до усіх, кому не байдужі сльози дітей та матерів. Ворог не сподівався, що в Україні йому доведеться битися не лише зі збройними силами України, він не думав, що зустріне шалений опір народу, який об’єднався і кожен на своєму місці наближає перемогу. Як і ці відважні жінки, які зшивають Україну та тримають стрій.