Антоніна Соколова, практикуючий психолог, коуч, тренер, тілесно орієнтований психотерапевт про власний досвід зустрічі і проживання війни, про те, чому важливо займатися тілесно орієнтованими практиками та як повернути собі ресурсний стан у ці непрості часи. 

Антоніна Соколова, практикуючий психолог, коуч, тренер, тілесно орієнтований психотерапевт про власний досвід зустрічі і проживання війни, про те, чому важливо займатися тілесно орієнтованими практиками та як повернути собі ресурсний стан у ці непрості часи. 

Фото: Антоніна Соколова

“Якщо спробувати кожного ранку, стаючи ногами на підлогу, зупинитися, відчути кожну клітинку п’ятки, кожен пальчик і подушечки та спробувати пальчиками пошкребти по підлозі й відчути, як корінці входять в землю - мені так легше жити. Я черпаю ресурс для нових робіт, людей, щоб дати підтримку, співчуття кожній людині!"

“Не дивлячись ні на що, залишатися Людьми, залишати той стрижень, який маємо, ту основу, емпатію, щирість. І, ми вистоїмо і Переможемо, це - однозначно!”

- Антоніно, розкажи про себе? Хто ти? Чим займаєшся?

- Перше, що хочеться сказати - те, що я - людина. З приходом війни, багато що стало неважливим. Важливим залишилось, що ми люди, наші людські якості. Я - жінка, психолог, коуч, тренер, педагог. Маю багато сертифікатів, багато навчань проходжу, як і більшість з нашої команди. Я - мама дорослого молодого чоловіка, йому в червні буде 19, це - моя гордість. Довгий час я працювала в школі з дітьми. Це досвід який допоміг відкрити серце, допоміг побачити радість в кожному дні. Коли діти виходять на прогулянку, помічають першу квітку, радіють. Ми ходили до зоопарку, спостерігали вагітність ведмедиці, коли вона народила двох ведмежат. Дитяча радість захоплює, іскриться. З одного боку, робота з дітьми - вона потребує багато ресурсу, але вони й віддають його, ти просто наповнюються ним, злітаєш. Це важлива частина мого життя. Потім я зрозуміла, що бути педагогом ніби добре, але хочеться більшого. Розвиватися в педагогічній практиці можна, і це нескінченний процес, методик додається нових чимало, можна їх комбінувати. Я працювала в приватній школі, використовувала нестандартні методи, працювала у Вальдорфській школі. Я почала захоплюватися психотерапією. Я навчалася на психолога в університеті й це мені допомагало працювати в школі з дітьми й батьками, з родичами дітей, бо бабусі й дідусі входили до виховного процесу в навчанні. Алла Задніпровська в нашій школі проводила фасилітацію, я підійшла до неї й кажу, що хочу у вас навчатися. Вона каже, що, будь ласка. І це був перший крок до розвитку чогось цікавого і нового для мене. Саме з коучингової школи почалися зміни мого світогляду, мого життя в цілому. Потім пішла навчатися в Альони Сисоєвої на бізнес-тренера. Альона не проводить тренінги, вона ними живе, в неї душа тренерська, вона цим надихає, своєю поетичністю, своєю емпатією надихає творити. Далі - це відкриття власної кав'ярні, вона була років 2 - 2,5, вона називалася “З любов'ю”. Це моє серце, моя душа, моє дитя. Коли я беру будь-яку справу, я намагаюсь вкласти душу. Коли кажуть, що важко працювати, я кажу: “Легко працювати”. Коли працювати і вкладати туди любов і душу і бути наповненим цим. Це - нелегко, приватний бізнес, де ти й прибираєш, й складаєш в бізнес план - все це такий цікавий шлях, досвід. Я закрила кав’ярню, награлася, жіночий бізнес - це більше про хобі, наповнення. Продовжую вчитися в психотерапії, тілесній психотерапії. З багатьох напрямків вибрала сама її, бо працювати з головою я вмію: в голові все чітко і класно розкладено. Але, якщо це не прожито тілом, фактично - це як книга, яка стоїть на полиці. Але якщо про тіло - це про життя. Я пройшла 6-7 курсів масажу, практикувала саме для того, щоб навчитися чути тіло своє, тіло клієнта, коли напружений масажист, то клієнт не розслабиться.

Півтора - два роки практикувала масажі: розслабляючі, тонізуючі - це як доповнення до гами освітніх різних напрямків, по відкриттю себе і розумінню клієнта. 

- Що таке тілесно орієнтована психотерапія? Вона ж відрізняється від масажу?

- Це не про масаж, я не торкаюся до тіла клієнта. Звичайно, якщо людина мені довіряє, можу обійняти, підтримати з дозволу клієнта, якщо це потрібно.

Масаж для мене був як зрозуміти, де який знаходиться м’яз і як він працює. В кожної людини тіло особливе, сказати що такий, як за картинкою - аж ніяк ні. У всіх є ікри, в кожного є дві такі сумочки з м'язами, вони прикріплені в одних місцях, але вони працюють в кожного по-різному, в когось - напружені, в когось - розслаблені. Вивчення масажу - це як трамплін до вивчення психотерапії. Чому саме тілесно орієнтована? Спеціалісти орієнтовані на тіло клієнта.

Коли мені говорять про радість, я питаю: де це в тебе в тілі?

- І так можна визначити, де в мене радість в тілі?

- Так, давай спробуємо.

- Коли я говорю про емоцію радість, що в тебе виникає, в голові які метафори, що ти бачиш?

- У мене намалювалось сонечко.

- Сонечко на картинці? Опиши його.

- Яскраве, кругле, воно в просто в просторі.

- Яке відчуття до цього сонечка? 

- Тепло, розслаблення.

- А яке ще відчуття є від цього сонечка, коли ти на нього дивишся?

- Внутрішня теплота, мені його хочеться обійняти.

- Внутрішня теплота, де вона відчувається?

- В серці, в грудях.

- Це ближче до шиї, до живота? Покажи.

- Коли я кладу руку - я теж відчуваю тепло. І, якщо більше будеш дихати, буде розширення.

Ось так і працює тілесно орієнтована терапія.

- Як працює тілесно орієнтована терапія під час надання індивідуальних консультацій?

- З початку війни я рахувала, скільки буде клієнтів. Тримала статистику. Коли відчула, що прийшов баланс, перестала рахувати. Вночі пишуть, що треба попрацювати. В першу чергу, відчуваю на собі чи маю ресурс працювати, якщо я відчуваю, що немає ресурсу - я прошу перенести на інший день, щоб відновитись. Я б об'єднала запити у дві групи: ті земляки, які залишилися в Україні - це один вид робот. І люди, які переїхали закордон - це інший вид роботи. І, коли говорять: “Я в безпеці, бо я закордоном”. Для мене це звучить: “мене двоє” або і більше. Бо частина мене виїхала закордон, тіло - закордоном, моє серце, мої думки, мої почуття - залишились в Україні. Залишилася з рідними, з друзями, з будинком, з контактами, які залишилися на рідній землі. Я намагаюсь потроху людину зібрати. Це як рослина, яка була посаджена в землю, потім її витягли й людина залишилась в повітрі. Бо там вона не може заземлитися, посадити себе в чужу землю. В людини багато думок, ніби вона біжить, біжить і не може зупинитися, психіка не витримує. Перший маркер тривоги - погіршується сон, я мало сплю. По їжі: їм, заїдаю. Звертаються з тривогою, із замороженістю почуттів. Хочеться пережити емоції, підняти їх. 24 лютого ми згрупували тіло, психіку для того, щоб вижити, для того, щоб забезпечити себе необхідними, базовими потребами, а зараз - починаємо розморожувати й підіймати емоції, але сліз немає. “Я забула, як це радіти, злитися, не маю почуттів і це лякає” - ці запити вимагають поступової, педантичної роботи, щоб людину не ретравматизувати. Щоб це було спокійно і без натуги якоїсь. Звичайно, запити про дітей. В першу чергу, я працюю з мамою, а потім - рекомендації для дітей. З дітьми я не працюю та і немає таких запитів. 12 років підлітків я можу працювати онлайн, молодших я не беру. Є підлітки, які звертаються з тим, що я не знаю, що зі мною відбувається. Працювала з дівчатами старшого підліткового віку, робота з емоціями, незнанням, куди себе діти. Коли мами переїхали закордон з 3 - 4 дітьми, їм треба багато давати, а мама сама не може себе зібрати. В основному запити про це.

Тілесно орієнтовано терапію використовую постійно. Мій основний інструмент - тіло. Звичайно, коли людина в ресурсі, все частіше з'являються запити, куди себе направити - це про коучинг, ресурс, я бачу, що людина вже відгорювала. 

Контакти з рідними, близькими, не обов’язково це смерть. Просто розірваний контакт з друзями, роботою, звільнення. Коли ми припускаємо - що цього немає, тоді видихаємо, потім з цієї точки, коли знайшла точку опору, заземлиться, коли я відчула свої плечі - вони розслаблені, очі відкриті, тоді можна рухатися далі. 

- Як зустріла війну в Україні? Що відчувала? Як справлялась?

- Я приїхала до батьків, на Батьківщину. Перше, що мені допомогла - земля. Це просто ходити босоніж по землі, ще було холодно. Але який кайф з першим теплом ставати ногами на землю, шевелити пальчиками і відчувати як ґрунт просочується через ці пальчики й ступати по ній. І, коли м'які підошви, вони ще не звикли до літнього взуття, ноги чутливі. Коли ти ступаєш, відчуваєш прохолоду, кожен камінчик, для мене - це ресурс. Далі - це перебування біля води, це просто сидіти й дивитися на воду, це - духовне, енергетичне наповнення. Робота з тілом. Я, коли була в батьків, займалася фізичною роботою. В нас є поле, яке треба було задіяти. Півдня в полі. Я фізично не сіяла, але були трактори, які це робили. А потім, друга половина дня - консультації. Мені земля добавила сили. Фізична робота дала сили для психологічної роботи. Вона доповнює. 18 чи 19 квітня повернулася додому, у Вишневе, було боязко. Була тривога, я ходила прислухалася, ніби прокрадалася. Але потроху, ніби оговталася і зрозуміла, що тут земля теж має ресурс. Я почала ходити на прогулянку в парк, лягала на траву і просто лежала, не знаю, хто що про мене думав, але я просто лежала і набралася ресурсу.

Відкрилися спортзали. Скільки себе пам'ятаю: танці, фітнес, йога, щось має бути в моєму житті для роботи з тілом, наповнення мого тіла. Потрібен ресурс, щоб займатися фізичним навантаженням, так і ми отримуємо ресурс від цього. Далі медитації - повне розслаблення, очищення емоцій, мозку. Це стан, який наповнює також.

Власна психотерапія - кожен тиждень, заняття в групі, заняття в групі над розстановками, тобто, багато таких контактів, які діють як обмін ресурсом, теплом. Теплі групи, де ти можеш розслабитись, наповнитись, якщо є потреба - поплакати, відгорювати.

Спілкування: почали повертатися друзі, ми зустрічаємось, гуляємо на дворі, таке життя і по-іншому я не можу. Питають, чому не ховаюся під час повітряної тривоги? Можливо, це безвідповідально. Але, якщо доля, то прилетить. Але у мене скільки планів до життя, скільки енергії. 

- Можливо є якісь практичні поради для людей, які повертаються додому?

- Я повернулася у Вишневе і у нас є будинки, які постраждали. На щастя, наш будинок вистояв, але я бачу будинки, які постраждали. Я плакала від того, що люди повернуться. Добре, що він стоїть, але вінка вибиті, в квартирі незрозуміло що. Якби себе готував чи не готувала, побачити, це не на фото, а вживу - це стрес, шок черговий. Коли те, що ти вкладав в життя, те, чим ти жив, відчував, наповнювався, того - вже немає. Порівняти, звісно, вистоявші будинки квартири й ті, які зруйновані, або ж там побували окупанти й залишили свої сліди, це не порівняти. Й рекомендації, якщо в цілому говорити, єдине - проживати той біль, те горе, ті сльози, які будуть. Здається, що плакали, можливо, коли стикатися з реальністю і реальність інша, ніж на фото чи відео, і це болить. Бо я тут те зробила, тут вареники ліпила, а вони - не зрозуміло, що вони робили. Може бути й відраза, може бути й зрив, сказати наперед, як відреагує психіка, як підготувати себе.

Як убезпечити себе від цього? Готуватися до найгіршого, а коли повертаєшся - відчувати себе, відчувати своє тіло. Мати підтримку поруч, якщо є друзі, там у місці, щоб друзі зустріли провели, були поруч. Опиратися на контакти, які залишилися. Якщо є спеціалісти, які можуть допомогти, звертайтеся до волонтерів, психологів, соціальних працівників. Будинок - це про внутрішні відчуття будинку, коли зовні будинок страждає. 

- Щоб ти хотіла прямо тут і тепер?

- Знаєш, у мене зараз за вікном барабанить дощ по склу. Це таке класне відчуття. Я люблю спати під дощ. Музика дощу. Це, мабуть, для мене про танець. Якби цинічно це не звучало - війна, смерть, розруха, життя - продовжується. Воно в танці, в русі, в думках, посмішках, волоссі, у всьому. Дощ, який омиває й очищає землю. Якщо можна уявити дощ, який проходить крізь тіло зсередини, він також здатен очистити нас від цього негативу, від тої кількості інформації, яку ми кожен день поглинаємо, скануємо. Я намагаюсь не читати новини, орієнтуюсь, але не зависаю, бо не вистачить ресурсів на інші справи. Якщо поєднатися з природою - для мене це про людське, про нашу сутність, дослухатися до себе. Я сьогодні йшла вдень, в нас тепла погода, сонечко, але вітер потужний назустріч, він теплий, але сильний. Думаю, що зі мною не те, я розумію, що я просто чиню спротив йому. Думаю, ану, дай попробую видихнути. Я видихаю і нічого, що я йду проти вітру, я відчуваю, що він мені навіть допомагає. Його просто не стало, можливо, він змінив курс. Коли поєднуєшся з природними явищами, відчуваєш себе легше, є щось більше, що нам допомагає. Є матір Земля, яка нам допомагає. Якщо спробувати кожного ранку, стаючи ногами на підлогу зупинитися, відчути кожну клітинку п’ятки, кожен пальчик і подушечки, спробувати пальчиками пошкребти по підлозі й відчути, як корінці входять в землю. Мені так легше жити, я черпаю ресурс для нових робіт, людей, щоб дати підтримку, співчуття кожній людині.

І чого б я хотіла прямо зараз? Я б хотіла новий день.

- Що ти побажаєш Україні й українцям?

- Не дивлячись ні на що, залишатися Людьми, залишати той стержень, який маємо, ту основу, емпатію, щирість. І, ми вистоїмо і Переможемо, це однозначно!

Авторка: Інна Душка, організаторка заходів Інституту “Республіка” та ВІ “Активна Громада”