"Ми одразу, на другий день, опинились в окупації, хоча у нас тут і не було російських ні танків, ні солдатів. Але ми були відрізані від всього світу, від усієї країни. Пам’ятаю плач своєї доньки в телефонну трубку: "Мама, виїжджай!". А мама виїхати не може. Страшно було".

Олена Дворніченко працює в Дружбівському центрі медичної допомоги Шосткинського району Сумської області молодшою медичною сестрою. Є учасницею народного аматорського ансамблю "Дружбяночка". У вільний час - любить співати, спілкуватись з друзями, ходити на природу, відпочивати. Разом з товаришами, колегами та просто небайдужими людьми плете маскувальні сітки.

- Як змінилось Ваше життя після 24-го лютого? Чи пам’ятаєте Ви той день в деталях?

- Так, змінилось! Змінилось ставлення до життя і пам’ятаю цей "чорний день". Це, мабуть, пам’ятають усі! Проснулась я тоді від дзвінка подруги з Одеси, яка кричала, що почалась війна. Потім дзвонили діти. Ми одразу, на другий день, опинились в окупації, хоча у нас тут і не було російських ні танків, ні солдатів. Але ми були відрізані від всього світу, від усієї країни. Пам’ятаю плач своєї доньки в телефонну трубку: "Мама, виїжджай!". А мама виїхати не може. Страшно було.

- Як змінились Ваші цінності, цілі, пріоритети? Що зараз для Вас є важливим? 

- Напевно, друзі. Я переоцінила людей навколо себе. Через їхнє ставлення до війни, і один до одного. Я зрозуміла, що я живу у великій країні. І щирий та добрий народ показала, на жаль, війна. 

- Що Вас підтримує зараз?

- Підтримка моїх друзів, бо мої рідні живуть далеко від мене. Тільки друзі! Їхня підтримка, підтримка колег, колег по культурі. Тільки так!

- Чи займались Ви громадською діяльністю, волонтерством до війни?

- До війни, як таким волонтерством, ні. Допомога людям літнього віку, сусідам – це для мене природно. Допомогти друзям в чомусь. Я б не сказала, що це - волонтерство. Це - прояв людяності! Якщо одинока людина, як їй не допомогти?! 

- Зараз Ви займаєтесь плетінням маскувальних сіток для ЗСУ. Як у Вас виникла ця ідея? І чому саме цим Ви вирішили займатись?

- Ідея виникла десь влітку. Війна все ж таки. Я передивилась багато репортажів, де люди цим займаються. Якось допомагають нашим військовим. І я вирішила, що нашій громаді теж треба цим займатись. І я звернулась до нашого голови громади. Він мені допоміг в цьому. Надали нам приміщення. І ми почали працювати! Я вважаю що це треба. А хто їм допоможе: вони там нас захищають, а ми тут повинні робити все, що ми можемо! Коли ми плетемо ці сітки, думки гріють про те, що ця сітка збереже чиєсь життя. Збереже наших хлопців, дівчат. Ми ж і для себе це робимо! Хлопці там стоять за нас, а ми - за них. Тобто один за одного. Це не "на показуху". Це від душі – взаємодопомога та взаємопідтримка. 

- З якими проблемами та викликами Ви зіштовхнулись, коли збирали людей?

- Проблема була навіть не в людях, а матеріалах, в самих сітках. Закупити їх можна, але це ж дорого. Але якраз таки люди надають нам ці сітки. Рибалки приносять ці сітки, вони можуть бути не завжди якісні, але ми знаходимо і таким сіткам застосування. Люди ж приходять добровільно. 

- Як саме збирали людей?

- Ми виклали оголошення і персонально я кликала друзів, колег. Зараз нас вже достатньо. Проте, через постійні вимкнення світла і погодні умови, на сьогодні, людей ходить менше. На початку нас було більше. 

- Як Ви поєднуєте свою роботу, дозвілля і таке волонтерство?

- Поєдную. Мені вдається. Ми обираємо час, коли є світло, Працюємо у вихідні дні. Приходимо, збираємось, поєднують люди й з сім’єю, й з роботою. Збираємось і робимо все для Перемоги. 

- Чи стикались Ви з незвичними випадками з пацієнтами, пов’язані з війною? І що Вас найбільше вразило?

- Якихось вражаючих випадків у моєму досвіді не було. Але, коли заїхали до нас сюди військові, вони приходили до нас в центр. Це був початок квітня. Вони всі застуджені, у всіх свої хронічні якісь хвороби. Наші лікарі та наші медсестри надавали їм допомогу і все було безкоштовно, це все було з вдячністю до наших хлопців. Важливість лікарів в такий період дуже і дуже велика!

- Що на Вашу думку, кожен українець і Ви особисто можуть зробити для пришвидшення Перемоги?

- Багато чого: як і сітки плести, так і вареники ліпити. І годувати хлопців, і десь їм попрати білизну, і допомогти в чомусь. Але головне вірити в цю Перемогу, не упускати рук. Допомагати розбирати ті завали. Підтримувати наших енергетиків, бо їм також нелегко. Ми маємо гуртуватись! Маємо це перенести, пережити. Працювати на роботі й підтримувати економіку. 

- А хто для Вас є знаковою особистістю сучасності серед українців? І чому?

- Напевно, наш Президент. Ми дивимось, як він змужнів за цей час і яка на нього навалена ноша. Це приклад незламності. От він дійсно головнокомандувач.

- Якою Ви бачите Україну через 10 років? Як має розвиватись суспільство, щоб ми цього досягли?

- Це - така європейська країна, з розвиненими технологіями. Обов’язково розвинений туризм. У нас така красива країна. Така у нас природа. От туризм має розвиватись обов’язково. Нам просто треба закінчити війну, прибрати корупцію після війни і з любов’ю підіймати цю країну! Любити її! 

Авторка: Марія Солодуха, координаторка ВІ "Активна Громада" у місті Суми