Історія Олени Конюшок з Хлібодарівської громади Волноваського району Донецької області.

Волноваха, що на Донеччині, наразі тимчасово окупована. Місто стало на шляху росіян до Маріуполя — великого морського порту, та омріяною росіянами частиною сухопутного коридору до анексованого Криму.

Офіційно російська армія зайшла у місто 11 березня 2022 року. До цього два тижні вона нещадно бомбардувала й обстрілювала його.  Наразі в місті – страшні руйнації. Аби вибратися з Волновахи та з окупованої Донеччини, українцям потрібно було пройти процедуру так званої "фільтрації". 

Конюшок Олена Анатоліївна, яка очолювала відділ культури, молоді та туризму Хлібодарівської громади Волноваського району Донецької області, поділилася своєю історією, емоціями та мріями. 

- Поділіться, будь ласка, своїм досвідом життя в окупації? Чи були Ви свідком воєнних злочинів, які вчиняли російські військові?

- Я не жила в окупації, виїхала за 5 днів до того, як окупували село, тому на власні очі злочинів не бачила. Знаю про них із розповідей батьків. Вони жили в окупованому селі пів року. Негативне - це те, що росія змогла дуже швидко, на мій погляд, окупувати значну територію України. І тут питання не до ЗСУ чи керівництва нашої держави. Мене вразило нахабство та "апетити" рашистів. Перед повномасштабним вторгненням, коли путін визнав легітимність так званих лднр, мій друг сказав мені, що путін нападе й окупує або Донбас повністю або і всю Україну. Я сказала, що "це брєд і що путін же не на стільки «кончений» (не можу підібрати слово-аналог), щоб влаштувати справжню війну в Європі у ХХІ столітті". Мене вразило те, наскільки я помилялася. З позитивного: мене вразив наш народ. Починаючи з Президента і закінчуючи людьми, про яких крутять відеоролики в соцмережах (як зупиняли танки, як виходили на мітинги з українськими прапорами перед окупантами). Зеленський не підвів. Люди об’єдналися. Всі разом переможемо!

- Що Вас мотивує, що є точками опори?

- Мої діти, люди, яким можу допомогти, віра в Перемогу та мирне майбутнє. Якщо я здамся, то легше мені не стане. Звичайно, сумую за домом, але я впевнена, що все можна пережити й що Україну чекає світле майбутнє, бо добро завжди перемагає. Переможе і цього разу.

- Як змінилося Ваше життя після повномасштабного вторгнення росії на територію України?

- Саме вчора написала допис на своїй сторінці про це: я вийшла на роботу, коли Марку (моєму синові) було 4 місяці. Коли йому був майже рік - очолила відділ культури, туризму, молоді та спорту Хлібодарівської СТГ. Вдавалося поєднувати роботу і материнство. Він був на грудному вигодовуванні 1 рік та 10 місяців. Вдома жартували, що я - "мама-героїня". Не думала, що декрет наздожене мене на третьому році життя Марка. Тепер ми з ним - не розлий вода. Разом працюємо дистанційно, пишемо та реалізовуємо проєкти, інколи спимо в обідню перерву, допомагаємо Ксюші (старшій донці, - ред.) з уроками. Це відбувається особливо весело. Також - прокидаємося зранку разом. І взагалі він зараз дуже мамин. Я насолоджуюся. Хоч інколи під вечір мені дуже хочеться "здати зміну" його татусеві й присвятити час собі. Діти нас тримають, рятують, дають сили. Ми маємо бути сильними. Заради них. Загалом обов’язки мало змінилися: робота, діти, побут. Плюс - нещодавно я навчилася самостійно вмикати генератор, бо мужчини в домі є не завжди. 

- Ким Ви були раніше, ким Ви є зараз і ким бачите себе в майбутньому в Україні?

- Була соціально активною людиною, небайдужою, творчою. Такою я є і зараз, такою буду після війни. Насправді на мою думку, де ми не були - від себе не втечеш. Моє покликання - змінювати світ на краще. Так я давно сама для себе вирішила. Цим і займаюся вже років 20. Ще зі школи, коли допомагала однокласникам з домашніми завданнями. Інструменти, способи, ситуації, люди навколо змінюються, але моя ціль - незмінна. Після деокупації села однозначно повернуся додому і продовжуватиму свою діяльність для розвитку села, громади, дітей, молоді. Роботи буде багато, та нам не звикати, тим цікавіше це життя.

Авторка: Яна Твереза, координаторка ВІ "Активна Громада"