“Коуч – це ніби супутник клієнта на шляху до його змін”, – розповідає Анастасія Паньковецька. Вона професійний коуч, PCC ICF, бізнес-тренерка МКГ “Живе Діло” та майстриня Еннеаграми. Анастасія долучилась до команди експертів, які надають первинну психологічну допомогу від ВІ “Активна Громада”.

У серії інтерв’ю знайомимо вас з нашою командою професійних психологів та коучів.

– Анастасіє, розкажіть нам про себе.

Вже багато років моєю основною сферою є професійний коучинг. Це технологія, яку я постійно відслідковую, в якій розвиваюсь та підвищую кваліфікацію.

Зараз коучинг як ніколи необхідний. Я замислювалась, що одна з моїх головних задач – доносити до людей те, чим є коучинг насправді. Адже про нього є дуже багато міфів. Його плутають із тренерством, наставництвом, менторством. Але насправді це не одне й те ж саме. Я показую, що таке коучинг через свій приклад, свою роботу з людьми, їхні результати та зміни в їхньому стані.

– Ви також є майстринею Еннеаграми. Розкажіть, будь ласка, що таке Еннеаграма та як вона допомогає у консультуванні?

Це технологія, яка описує дев’ять глибинних мотивацій і драйверів людей. Еннеаграма не ставить певні ярлики на людей, не заганяє в кожен з цих типів. Завдяки цьому вона не сприяє тому, що людина думає: “Якщо я такий, то все. На мені клеймо”. Особисто мені ця технологія допомогає краще розуміти людей. Допомогає збагнути, що їх мотивує, які у них переконання і цінності. А завдяки цьому я краще розумію, що їм потрібно саме в цей момент. З іншого боку, потрібно не загратись в цю типологію, щоб потім не ставити ярлики на усіх людей. Я люблю цю технологію, вона мені допомогає, але я відкрита до того, щоб дізнаватись про людей щось нове. Завдяки індивідуальним коучинг сесіям в мене є така можливість. Еннеаграма допомогає нам з цікавістю ставитись до людей. Так, ми можемо думати, що людина ніби тяжіє до якогось типу, але ми маємо цікавитись, чому людина вчиняє так чи інакше. Що всередині неї хоче робити цей вибір? Чи не приймати якесь рішення? Тож у моїй практиці відбувається мікс коучингу та Еннеаграми.

– Що для вас є коучинг? У чому його суперсила в наданні психологічної допомоги?

Коучинг для мене – це про людину. Людина є в центрі коучингу зі своїм мисленням, переконаннями, цінностями, бажаннями, страхами і тривогами.

“Коуч – це ніби супутник клієнта на шляху до його змін”

Людина є в центрі коучингової взаємодії. Це процес, в якому коуч супроводжує людину (клієнта) до цілей, бажань, намірів. Коуч – це ніби супутник клієнта на шляху до його змін. І ці зміни стосуються не тільки цілей, які можна пощупати, взяти, побачити, а зміни з людиною всередині. Після коучингу людина може по-іншому мислити. Змінюється її стан і нерідко бажання. Для мене це технологія, яка допомагає стати ближчими до себе, бути в контакті з собою, зі своїми бажанням, цілями, намірами. Досить поверхнево мислити про те, що коучинг – це плани і реалізація планів. В коучингу є глибина. Можливо людина хоче змінити свій стан – і це є її намір. Можливо, хоче вийти з цього тунелю, в якому не бачить світла, в точку, де зможе його побачити. Коучинг – це дізнаватися про глибинні людські наміри, якщо вона цього бажає.

Як ви розумієте, що це ваш запит, клієнт і ви готові з ним працювати? З якими запитами працюєте, а з якими категорично – ні?

Зараз багато звернень. Люди потребують цієї допомоги. І я готова надати першу психологічну допомогу багатьом.

Якщо говорити про запити, на які я відповідаю, то вони стосуються багатьох речей. Це й втрата сенсу життя, втрата того, що людина робить, нерозуміння того, куди рухатись далі. Це також нерозуміння, що відбувається всередині з емоціями, коли стан коливається від одного до іншого. Апатія, безсилля, відсутність бажання щось робити. Також відповідаю на запити з прийняттям рішень.

Зараз актуальні запити, коли люди виїжджають з країни і потім хочуть повернутись, але не знають, на що звернути увагу. Також все більше люди хочуть шукати опору в собі. Частими стали страхи різного плану, але я не працюю з гострими фобіями, які доводять до панічних атак. Я працюю з поширеними страхами, які є в кожного з нас. Вони частково мотивують нас рухатись, а деколи ми ніби завмираємо.

Я працюю з запитами на порозуміння із близькими. Зараз усі ми, наприклад, більше часу проводимо зі своїми близькими за вимушеними обставинами. Люди звертаються з такими запитами, коли погіршились відносини. Вони хочуть їх покращити або ж відновити контакти з близькими.

Також працюю із запитом на пошук реалізації потенціалу під час війни. Адже дехто нині втрачає сенс життя і своєї діяльності. Люди хочуть знайти те, в чому вони зараз можуть бути корисними.

Почуття провини – досить актуальний запит. З цим, мабуть, кожен з нас більшою чи меншою мірою в ці місяці зіткнувся.

Тепер про те, з чим я не працюю. На сесії людина описує свій стан. І траплялось так, що під час сесії я розумію, що нервую, переймаюсь не відчуваю сили, аби працювати з цим запитом та людиною. І це для мене перший й найважливіший критерій, у якому я вимірюю, наскільки готова працювати з цим запитом. Я спираюсь на свої особисті параметри. Працюючи з людьми, я бачу, що багатьом людям важливо проговорити свій біль, переживання, стани, в яких вони зараз. Я надам першу психологічну допомогу і вислухаю, не нашкодивши людині. Але якщо я зрозумію, що вона в глибокій депресії, переживає сильний посттравматичний ефект, то швидше за все я передам клієнта іншому спеціалісту. Або якщо бачитиму, що маю недостатньо експертизи, щоб працювати далі.

За моїми власними спостереженнями, перша потреба людей – це виговоритись і відчути, що вона в контакті з кимось. Що цей контакт відкритий, безпечний, контакт, в якому ніхто не засуджує. Контакт, в якому спеціалісту – мені – важливо допомогти.

Я проходила багато додаткових навчань. Окрім коучинга і Еннеаграми, це і НЛП, і курс психотерапії. Утім, розумію, що є запити, з якими я поки що не готова працювати. Але, можливо, прийде час і я буду думати по-іншому.

Як ти зустріла повномасштабну війну в Україні?

Не вірилось, що війна буде, хоча напередодні про неї говорили. Коли я чула, що нас готують до ймовірної війни, я задавала собі запитання: на що я наразі можу впливати?

Внутрішня і зовнішня тривога наростала. І для того, щоб владнати з внутрішніми проявами, я ставила собі це запитання.

Я задавала собі запитання: на що я наразі можу впливати?

Не можу сказати, що я була готова до війни. Я не знала, як все буде далі. Настав період, коли я ніби живу одним днем. У мене був досить маленький календар планувань – буквально на один, два, три дні. Так було близько місяця. Я не була готова планувати довше. Ми не запускали тренінги, Школи. Моїй команді було не до тренінгів. Правда як є.

Моїм особистим завданням було якомога краще вистояти психологічно. Я розуміла, що це впливає на мене. Війна впритул зачепила і мою сім’ю. Я зрозуміла, що все, що я можу зробити – забезпечити максимальну фізичну і психологічну безпеку своїй дитині. Це було одним з основних моїх завдань. І, мабуть, через днів 10 після початку війни я провела першу свою сесію. До мене звернулася клієнтка, з якою я працювала до війни. Коли я отримала від неї неповідомлення, поспостерігала за собою, аби зрозуміти наскільки я готова чи не готова працювати. Можливо через те, що знала цю клієнтку, я відчула, що маю сили працювати. Це була перша сесія, після якої я відчула, що готова йти далі. Тоді ми створили групу підтримки з Аллою Задніпровською. Ми створили і зібрали багато коучів, психотерапевтів. Це частина мого особистого внеску, така собі крапля допомоги задля нашої Перемоги. Моя крапля допомоги – координувати роботу з людьми і працювати над психологічним зціленням людей.

Я беру і продовжую брати сесії. Зараз трапляються ситуації, які мене чіпляють, тригерять, в які я включаюсь. Особистий досвід стає в пригоді, коли я допомогаю клієнтам. Побувати в “ботинках” клієнтів – допомогає мені екологічно комунікувати з ними.

Як ви себе підтримуєте? Де черпаєте ресурс?

Я шукала відповідь на це питання в перший тиждень війни. В мирному довоєнному житті я любила піші прогулянки. Зараз теж це роблю. У мене є денна норма – 7 км. Я знаю, що для мене це 1,5 години. Це і є моїм ресурсом. Говорю, що я ніби Форрест Гамп, який біг, що б не сталось. А Настя взувається і йде. Мені не так важливо те, що навколо мене, як те, що я роблю. Це те, що дає сили, ресурс. Намагаюсь, щоб це було кожного дня. Це ніби зшивка тої мене, яка є зараз, із тою мною, якою я була до війни.

Я люблю йогу, але до війни вже рік нею не займалась. А тепер – щодня по 30 хвилин. Це налаштовує мене на день.

Також повертаю невеликі ритуали з того мирного життя. Я люблю випити каву в кав'ярні. Вдома намагаюсь частіше реалізовувати цю можливість. Мені допомогає саме ця чашка в кав’ярні. Плюс – це спілкування з близькими людьми. От говорю про це і відчуваю емоцію таку зворушливу… Спілкування з близькими, з якими ми разом проживаємо болі, падіння і підйоми, допомагає мені відчувати себе живою. Я заряджаюсь від зустрічей.

Чого б ти хотіла прямо зараз найбільше?

У мене зараз, як у всіх українців, є одне бажання. Хотілося б, аби ми перестали отримувати повідомлення про повітряну тривогу. Щоб було мирне небо. Ніколи б не подумала, що в мене виникне таке бажання. Пам’ятаю, прабабуся говорила, що таке бажання на майбутнє загадувала для мого покоління. Я не думала, що це може бути правдою. Що ми зараз в цей момент відчуваємо таке на собі.

Мені хочеться, щоб якомога більше душ людей, сердець зцілилися від болю війни. Щоб якомога більше людей стали психологічно здоровішими. Адже це впливатиме на наше життя, розвиток нашої країни, наших людей.

Знаєш, коли я казала про свої бажання, я ніби спостерігала за собою. Так само як спостерігаю за клієнтами і можу сказати: “Коли ти це говорив, ти говорив це тихіше, а це – голосніше”. Я чую, що говорю зараз в іншій інтонації, ніби трішки повільніше і тихіше. Тому що це щось таке сокровенне, чого найдужче хочеться. А коли дуже хочеш, то навряд ти про це кричиш. Ти ніби упаковуєш для себе це у форму і проговорюєш від серця.

Що побажаєш українцям і Україні?

Віри в те, що можливо. Віри в те, що ми переможемо і це лише питання часу. Ця віра в себе, людей, в країну мотивує на конкретні дії. Віримо і тоді готові рухатись, діяти, допомагати, робити свій внесок.

Розмова вела Інна Душка

Відеозапис інтерв'ю доступний за посиланням.