"Був один випадок, коли росіяни використали касетну ракету. Люди стояли в черзі за хлібом. Господиня кав’ярні сама випікала хліб й роздавала нужденним людям. І ось касети в черзі вразили 32 річну жінку. На жаль, її не довезли до лікарні, вона померла в кареті швидкої допомоги. Касети вразили людей і на сусідній вулиці, вбили сімдесятирічного дідуся та двадцяти двохрічну його онуку. Це було жахливо!  

Тетяна Болибік, волонтерка, яка внаслідок повномасштабного вторгнення Росії переїхала з міста Дергачі Харківської області в Первозванівську громаду Кропивницького району. Жінка з перших днів після переїзду доєдналася до волонтерської ініціативи, яка займається плетінням маскувальних сіток. більше - читайте в інтерв'ю. 

- 24 лютого - день початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну: яким він був для Вас?

- Прокинулись ми під звуки вибухів. То був не святковий феєрверк, то були російські ракети. Я зрозуміла, що це почалася війна. Почалися прильоти. Я розбудила дітей і сказала, що відбувається щось страшне. Страх був, однак, була й відповідальність за дітей, що треба їх морально підтримати.

- Окупанти чинять воєнні злочини на території України проти мирного населення. Розкажіть про ситуацію у ваших рідних Дергачах?

- Не було й жодного дня, щоб не було прильотів, не було спокою. З самого початку повномасштабного вторгнення росіяни чинили обстріли нашого міста. Обстрілювали житлові будинки, об’єкти соціальної сфери, культури, інфраструктури тощо. Був один випадок, коли росіяни використали касетну ракету. Люди стояли в черзі за хлібом. Господиня кав’ярні сама випікала хліб й роздавала нужденним людям. І ось касети в черзі вразили 32 річну жінку. На жаль, її не довезли до лікарні, вона померла в кареті швидкої допомоги. Касети вразили людей і на сусідній вулиці, вбили сімдесятирічного дідуся та двадцяти двохрічну його онуку. Це було жахливо!  

Був прильот одного дня і в районну лікарню. Там працює медичною сестрою моя сусідка, в якої після вибуху була контузія. Дісталося й лікарю. Попала російська ракета і в будівлю міської ради. Крім цього ракета поцілила і в районний будинок культури. Російські військові знищили вщент приватне підприємство, де виготовляли двері. Прильоти були в наш ліцей, від вибухів в ньому повилітали всі вікна та двері. За 42 дні, коли я була в Дергачах, російські війська не припиняли обстрілювати цивільну інфраструктуру та житлові будинки мирних людей. Були великі руйнування та багато загиблих. Це був просто жах, який не передати словами! За свої злочини Росія має відповісти. Зло має бути покаране!

-  Чому обрали саме Кіровоградщину, Первозванівську громаду? 

- Товариш моєї доньки виїхав сюди ще 7 березня, оскільки він жив у північній Салтівці Харкова, яку Росія цинічно знищувала. Він разом зі своєю сім’єю виїхав у Первозванівську громаду й просив мою доньку, щоб ми також залишили Дергачі та приїхали в безпечніше місце. Тоді я ще не була готова до виїзду. Загроза життю була надзвичайно велика, й у квітні вирішила виїхати. Хлопець моєї доньки підшукав житло. Допоміг мені дістатись до Первозванівки водій з моєї роботи – швейного підприємства. Він саме возив гуманітарну допомогу в Харків з Польщі. На зворотному шляху вивозив з Харкова людей. То ж ми з ним виїхали на Кіровоградщину, прихопивши з собою своїх улюблених тварин – котика і собачку. Тут безпечно. Дуже задоволена, що залишились саме тут. 

- Ви долучились до роботи сільських волонтерів, які допомагають ЗСУ. Що вас спонукало прийняти це рішення? 

- Ми приїхали в село Сонячне Первозванівської громади Кропивницького району 6 квітня 2022 року. Тиждень приходили в себе, але сидіти без діла я не могла. Одного дня я натрапила в соціальних мережах на Первозванівську ініціативну групу сільських волонтерок. Там побачила оголошення, в кому звертались з проханням – допомогти плести маскувальні сітки. Одразу я зв’язалась з лідеркою ініціативної групи Галиною Козаковою і через тиждень приєдналась до сільських волонтерок у сільському будинку культури. Вони навчили мене плести маскувальні сітки й з того часу, а саме з 13 квітня, я з ними. До речі, перший день роботи співпав з моїм Днем народження. Вони мене поздоровили. Це було так несподівано і приємно, адже прийшла до незнайомих мені людей і вони мене вітають. Це було так зворушливо! З того часу- я з цими чудовими людьми. І не жалкую ні хвилини, що працюю з ними й приношу користь, наближаючи нашу перемогу.

- Розкажіть історію з вашої діяльності у волонтерській ініціативі, яка вас найбільше вразила, надихнула?

- Ми допомагаємо нашим захисникам: плетемо маскувальні сітки, каримати, випікаємо випічку, в’яжемо шкарпетки … Так от. Односельчанин служить в ЗСУ і влітку цей воїн приїздив зі своїм командиром у село. Ми для наших захисників зробили посилку, в яку додали дитячі малюнки та обереги від дітей і передали на фронт. На одному каримату був вишитий червоний мак, який дуже сподобався воїну. І цей каримат ми подарували особисто йому. А в листопаді нашого захисника відпустили у відпустку. Він прийшов до нас з тортом, щоб подякувати від імені всіх воїнів за таку необхідну допомогу. Ми були такі розчулені, зі сльозами на очах. Щиро дякували, вклонилися йому і його хлопцям – побратимам за те, що нас боронять, що ми можемо спати у своїх ліжках. Їх зігріває любов наших сердець. А ще ми з теплотою плетемо маскувальні сітки й промовляємо, щоб кожна стрічечка їх захистила, заховала від ворожої кулі, ворожого снаряда. Ми благословили захисника і побажали, щоб повертався з перемогою! Ця історія найбільше вразила сільських волонтерок та надихнула на нові звершення у трудовому фронті!

- Як ви бачите власне життя після Перемоги? Про що мрієте?

- Мрію повернутися після Перемоги у своє рідне місто і допомогти відбудовувати його. Мрію повернутись на свою роботу, щоб життя було краще. Тут, у Первозванівці, я зустріла людей добрих, щирих. Вони мене такою любов’ю зігріли. У мене тепер багато друзів. В лиху годину війни вони допомогли мені прийти в себе і знайти своє місце. І, звичайно, мрію про Перемогу і відбудову рідного міста, в якому я народилася і все життя жила. І це неодмінно збудеться, в це я вірю найбільше!

Провів інтерв’ю регіональний координатор ВІ «Активна Громада» Інституту «Республіка» у Кропивницькому Анатолій Стоян