Координатор ВІ “Активна Громада” в м. Хмельницький, Сергій Толстіхін розповідає про те, як він зустрів війну в Україні та як вона вплинула на його життя.

Координатор ВІ “Активна Громада” в м. Хмельницький, Сергій Толстіхін розповідає про те, як він зустрів війну в Україні та як вона вплинула на його життя.

“Єдине, що мене тримає на плаву, відчуття, що ти комусь допомагаєш. Треба допомагати, щось робити. Я не підтримую, коли спекулюють на людському горі, це - злочинці. Якщо берете гроші, то беріть ті, які брали до того. Щось робити, точно не сидіти сємєчки плювати. Помагати, визиватися кудись”, - говорить координатор ВІ “Активна Громада” в м. Хмельницький Сергій Толстіхін.

- Як почалась твоя історія зустрічі війни в Україні?

- Почалася яким чином, 23 лютого я переписувався з хорошим товаришем і ми, мамкині аналітики, дуже аналізували що буде. Він каже: “Сєрий, буде війна”. Я кажу: “Та перестань, я тобі атвічаю на 100%, що не буде, треба бути останнім конченим дебілом, щоб почати повномасштабну війну з Україною”.

Я програв спор, що війна почалась, але я був правий, що треба бути останнім конченим дебілом.

Мені цей товариш о 5 ранку телефонує, я ще не підняв трубку, побачив котра година і, що він дзвонить. У мене відразу тиск піднявся, адреналін. Я зрозумів, що війна. Я беру трубку, він каже: “Відкривай новини, дивись, що твориться”. Я відкриваю новин і я офігів.

Я не знаю, чи треба було вскочити, кіпішувати. Я в ліжку пролежав години три, в стані шоку, канєшно. Ти не повіриш, але тут, на Бакоті, чули бахкання. Ми не розуміли, звідки це могли чути, ми далеко. Кажуть, що швидше зі Старокостянтинова, хоча до нього 100 з чимось кілометрів, але вибухові хвилі до 200 можуть розходитись. Але саме цікаво, що я далі почав робити. Я відразу почав прибирати в садибі. У мене ремонт був, тренажер стояв посеред хати. Я почав прибирати, бо я зрозумів, що треба буде забирати людей. Мені ще Саша Гліжинська (виконавча директорка Інституту “Республіка” - ред.) до того, як пару днів питала, що якщо що, то я казав: “Канєшно”. І, буквально в той день, як почалося написала Таня Кавуненко (керівниця пресслужби ВІ “Активна Громада”- ред.), чи може приїхати з дітьми. І в той же день написав товариш з Києва. І, буквально в той же день чи через день поз'їжджалися, так і стали жити в нас. 

Я зі своїм товаришем вирішили йти записуватись в ТерОборону. Сказав йому, що поселю переселенців і тоді вже запишусь, він сказав, що мене дочекається. А, коли я приїхав у Хмельницький, це десь дня три зайняло, може, навіть чотири, то вже всі писали, що хлопці заспокойтеся, не їдьте в ТерОборону. Там немає місця, не беруть, якщо ти не служив. То да, то так я нікуди й не пішов. 

- Як ти себе почуваєш у нових умовах? Як складається твоє життя?

- Все пізнається в порівнянні. Я вважаю, що пока все афігєнно. Тобто, бачиш у нас спокійна територія, нас не зачепило. Я скажу так: війна для одних створює горе, для інших - навіть можливості певні. Наприклад, які в мене вийшли ефекти від неї особисті. Зайнятись садибою, прогрес по садибі в мене зараз трішки більший, ніж був в мирний час. Юра з Альоною (переселенці), вони такі 2-3 дні посиділи в телефонах, попереживали, а потім: “Що вам допомагати?”. І ми зараз зробили більше по садибі всього різного, ніж, коли я робив це в мирний час. По друге, прокинулася польська. Якщо у мене майже рік не було польської, то зараз попит: у мене вже перша, друга група, вже третя назбирується. Це ж плюс, бо це заробіток. В цілому, мені гріх жалітися. Скажу так, всі хто тут, то якби поки не дійшло, то я вважаю, що якісь незручності, треба стидатися навіть про них говорити. 

Переживання є, звичайно, за війну, читаєш новини, але залізна віра в Збройні Сили, українську націю. Бачу дуже багато позитиву. Наприклад, наша інтеграція нашої нації, що ми всередині нашої країни познайомилися зараз всі, переселенці зі сходу живуть на західній частині України, між собою знайомляться тут. Це так перекаламучує країну, що далі вже не буде східняки, западенці, всі ми будемо родичі, далі, вже після війни, наші поїдуть в гості. Це путь великий. Так само з Європою. Більшість зараз в Європі, але після війни контакти лишаться, і купа українців стануть європейцями. Ми різко стали європейцями. Пам'ятник путіну за возз'єднання нації треба якийсь поставити. Жодною стратегією, жодними грантами так не зробиш, тільки путін це зробив. Вважаю, що путіну треба поставити пам'ятник за єднання нації, має бути смішний, канєшно... Ми зробили великий крок вперед, у нас народилась нація. 

Уяви, рік назад на Форумі “Активної Громади” я вриваюсь на сцену і кажу: “Народ, хочете я майбутнє тільки що бачив? Буде така ситуація, що нашим президентом буде комік, один з артистів наших. І він буде промовляти до всіх парламентів світу і йому весь світ буде аплодувати стоячи, весь світ буде співати гімн України й носити український прапор”. Чи хтось мені повірив? Отож!

- Як змінилась твоя діяльність (до війни та зараз)?

- У мене життя складається з декількох частинок. Якщо взяти садибу, то по садибі приймаю переселенців і, в принципі, нічого не змінилося. Єдине - це не є джерело доходу, бо я безкоштовно надаю житло. Але цю ситуацію хочу змінити - брати гроші, але вміняємі, не космічні. Брати або по принципу скільки може людина, або поставити ціну звичайну, як за кімнату (не як за туристичну, бо так буде значно дорожче). Бо доходи мусять бути. За щось жити треба. Треба так комусь допомогти, щоб потім тобі не допомагали. 

Одна сім'я залишається жити безкоштовно, а інша сім'я - скільки зможе, стільки й заплатить. Якщо брати “Активну Громаду”, то діяльність помінялася. Але я кайфую, дивитися в стрічках: ми ж, по суті, натаскані на таку роботу, нам дай команду “фас” і дай напрямок діяльності, то ми - в бій. Закидаємо інфогодини і фігачимо у волонтерство. І що, слиш, токо так ізі, і мені в кайф дивитися, що вся “Активна Громада” - всі щось роблять. Ми ж ролички знімали: я те роблю, а я - те. Кайф. Все, що було з “Активною Громадою” - це трініровочка. І ми зараз нормально вирвались в бой. Не беруть в ТерОборону - то волонтерство: чергування там, то там, нічне чергування, возити переселенців, возити гуманітарку. Змінилася діяльність в напрямку саме волонтерства. 

Як у викладача польської з'являється попит. 

А так, в принципі, всі живі-цілі, немає такого, що хтось постраждав, але вже далі готую себе.

Хочу в садибі, ще в одній кімнаті зробити ремонт.

Зареєструвався на порталі “Добробат”, де будуть збирати групу волонтерів, завали розчищати, будинки будувати. Я не скажу, що я супер-будівник, але я сам зробив садибу, як то кажуть, руки ростуть з того місця. 

Зареєструвався, поїду. Дуже хочу волонтерити в плані відновлення міст. 

От якось так змінилося.

- Сергій, ти дуже часто у своїх постах згадував бабу Дуню. Хто ця супер-жінка?

- Баба Дуня - моя найкраща подружка. Про Юлю я так не скажу, бо вона моя кохана, моя жінка, це інша категорія. А найкраща подружка - баба Дуня, ми з нею дуже дружимо. В Гораївці мені дуже повезло з сусідами, у нас дуже дружні відносини. Ми один до одного ходимо в гості, дружимо. Баба Дуня оліцетворєніє всього цього. Вона цікава, хороша людина, їй 72 роки, вона допомагає. Таке враження, що мої переселенці - то її. Вони півдня там пропадають, городи посадили, робила майстер клас по робленню пельменів, вона там їх годувала, борщі варила. 

Я її так грамотно залучив до діяльності. Як до мене приїжджали туристи в минулому році, їх треба було годувати. Я б міг, звичайно, приготувати - чоловіки смачно готують. Але кашу якусь чи щось, а от борщі - не годен. 

Я кажу: “Баба Дуня, наваріть супу для туристів, а вони заплатять”. А вона відмовилась, каже: “Не хочу, я стара баба, що я можу. Це ж туристи, а раптом не вгожу, вони хочуть щось не сільське?”. 

Прийшлося її обдурити, кажу: “Зваріть для мене обід, бо приїдуть мої родичі, треба чимось нагодувати”. Каже: “Для родичів зварю”. І так три дні баба Дуня нас годувала. Я потім прийшов і кладу їй гроші під подушку і кажу, що я обманув, бо це були туристи, а не родичі, що їм дуже все сподобалося, що вони аж пищали від задоволення.

І після того, вона перестала соромитись і зараз готує спокійно для туристів їжу: то вареники кольорові, котлетки, супи круті.

Мало того, офіційно заявляю найбільше переглядів роликів Староушицький громаді має баба Дуня. Сергій Толстіхін знімав ролики з дроном, телеоператорами, командою, крутою технікою, то і близько не стояло. Костянтин Грубич приїхав і зняв на простенький телефон і там 60 тис. переглядів. Сама відома баба в громаді. Всі її знають. І мені дуже повезло, ми дружимо, ми як одна сім’я. Якісь свята, дні народження, я завжди приходжу, дуже дружимо.

- Як ти себе підтримуєте у цей непростий час?

- Єдине, що мене тримає на плаву відчуття, що ти комусь допомагаєш. Треба допомагати, щось робити. Я не підтримую, коли спекулюють на людському горі, це - злочинці. Якщо берете гроші, то беріть ті, які брали до того. Щось робити, точно не сидіти, сємєчки плювати. Помагати, визиватися кудись. Недавно було оголошення, що треба завезти сім’ю 5 дітей, а мені якраз на Бакоту треба було, це треба гарне коло зробити, але що ж, треба допомагати. Заспокоєння в роботі - волонтерство.

30% я можу безкоштовно возити, а 70% за гроші, фінансовий баланс має бути, але і не залуплятися. Мета - не нажива, мета поповнити втрачений баланс і трішки в плюсик, щоб свою справу рухати, щоб вона теж служила. Я за те, щоб були гроші.

- Чого зараз хочеш зараз більше за все?

- Я хочу прокинутись о 5 ранку від телефонного дзвінка товариша, який говорить: “Відкрий срочно новості”. Я відкриваю, а там червоним шрифтом: “Увага! Вбили путіна”. Я хочу, щоб він здох!

- Ти вважаєш, що смерть путіна вплине на перебіг війни росії проти України?

- Смерть путіна вирішить питання агресії російської, але проблеми, в принципі, вирішити не можна, вони як були, так і будуть. Ми вже великою ціною, багатьох десятків тисяч жертв, зробили неймовірний ривок у створенні української нації: й в плані інтеграції її в Європу, і світ. Ми це дуже швидко зробили. Питання, що заплатили велику ціну і продовжуємо її платити. В цій історії роль путіна вирішальна, просто одного дибіла. Кажуть, це - не путін, це - росіяни. Але в росіян зараз те, що було в гітлерівській Німеччині: люди бачили його звірства і підтримували, в людей був масовий психоз. Убий лідера - шайка розбіжиться. Убий путіна і вони через пів року будуть плакати, що нас обманули. Хоча російська нація вже себе зганьбила, що бути росіянином - це позор. Якби я був росіянином, то я б вже міняв паспорт, щоб ніяк себе не асоціювати. Але вважаю, що винен один хворий маразматік.

- Що побажаєш українцям та Україні?

- Українцям і Україні бажаю не просрати здобуток, не посваритися знову. У нас все поступово, перші акції: “Україна без Кучми”. Ми ще з тобою мацьопи були, тому етап просто походили, нічого не здобули. Етап “Помаранчевої революції” - здобули перемогу Ющенка без жертв, але все просрали, далі - “Революція Гідності”. Здобули перемогу, з жертвами, не просрали, втратили частину території, почалася війна гостра фаза, прогрес був, по наростаючій, вже не просрали, я вважаю. Помаранчеву - просрали, якщо Янукович прийшов до влади. Гідності - не просрали. Реформа децентралізації, купа всього хорошого, але ціною жертв, території. А зараз - ривок наступного рангу, коли вже жертви йдуть дуже величезні, ми вриваємось на міжнародну арену. Наш президент найпопулярніша людина планети й з цим не поспориш. Українці - найпопулярніша нація планети.

Нам побажаю, щоб ми заслужено в очах світу залишалися заслуженою популярною нацією. Пам'ятаєш, як ми захоплювалися японцями, які після цунамі, коли там було все зруйновано, вони за два дні - і все стоїть відбудоване. І ми захоплювалися. Я зараз захоплююсь українцями: Бородянка, Буча, Ірпінь, такі ті фотки: все чорно стоїть… Бах, і там вже дороги і все. Щоб ми не втрачали цієї штуки, щоб ми швидко прибрали країну, щоб ми швидко увійшли в Європу. Заміть, якщо раніше в нас мова про ЄС не йшла, я офіційно, якщо ми вступимо в ЄС я проспорив 1000 доларів, я маю старий спор з товаришем поляком. Не то що там, нас по блату прикривши очі приймуть, ми зайдемо туди з високо піднятою головою, під оплески європейських країн. Я просто так хочу - не профукати цього і далі - кропітливою, монотонною працею виправдовувати довіру, націю і ставати на один рівень з найкращими націями світу. Оце я бажаю. 

- Що перше зробиш після Перемоги?

- Тут в залежності якої. Якщо путін здохне, я нап'юся до чортиків і три дні буду святкувати. Буду квасити. Я переживаю, що не буде такого поняття, як перемога - день Х, хотілося б, але я готую себе до того, що буде ще ця заморозка конфлікту, ми відвойовуємо Ірпінь, а нас там десь обстрілюємо. Трошки ми перемогли, трошки вони. Такого може і не бути. Хочеться, звичайно. 

Хочу займатися улюбленими справами, хочу, щоб увесь світ, про який ми говоримо, приїхав до нас подивитися, що то за народ такий. Зараз мода на Україну - хто більше допоможе. Зараз черга стоїть за маркою з кораблем. От щоб така черга стояла на туристичну потребу поїхати в Україну.

Точно хочу бачити нас в ЄС, це другий день, коли я нап’юся. І розуміти, що ми перемогли. 

А займатися буду туризмом, розвитком громадянського суспільства. Ми знайдемо, чим зайнятися. Ми, як проєктні менеджери, вміємо, щось проєктувати, налагоджувати. Ми займаємо свою нішу і будемо робити Форуми АГ, адаптуємося. Нічого екстранового не бажаю, бажаю побачити весь світ в Україні, щоб вони бачили, що то є Україна.

Авторка: Інна Душка, організаторка заходів Інституту “Республіка” та ВІ “Активна Громада”