"Допомагаючи іншим, ти допомагаєш собі. Я роблю щось безкоштовно, і мені допомагають безкоштовно. Все повертається. Не грошима, а певними зв’язками, чудовими людьми, ще чимось іншим. Завжди легше віддавати, ніж просити.  Волонтерство – це допомога різним групам людей, ЗСУ, теробороні, всім хто потребує. Щось знайти, передати, вирішити питання, допомогти. Волонтери дарують свій час, енергію, знання. Але все, що робиться волонтерами, має робитися від душі. Адже втомлюється багато волонтерів. Втомилися - відпочиньте трохи, зробіть щось для себе, адже коли немає гармонії, то допомога такого волонтера вже ні до чого. Тому, щоб допомагати іншим, має бути бажання і можливості, а не так, щоб робити все через силу. Маєш отримувати задоволення від того, що ти робиш", - волонтерка пані Марина. 

Пані Марина Павлюченко - родом з Донецька. У 2014 році, з початком війни на Донбасі, вона була змушена пееїхати з родиною в Рівне. За освітою - інженер телекомунікацій. Наразі Марина - голова громадської організації «Всеукраїнське об’єднання переселенців», керівниця проекту K.A.V.A., який займається навчанням та розвитком понад 60 жінок, інтеграцією їх в громаду Рівненщини. Продовжує працювати у Рівненському обласному волонтерському штабі та є фасилітаторкою від "Крим-СОС". Пані Марина активно займається волонтерством та вважає, що навчатися треба завжди, бо знання зайвими не бувають і ми завжди беремо їх з тобою. Про історію переїзду з Донецька в Рівне, інтеграцію в нову громаду, погляди на активізм та подвійний досвід війни - в нашому інтерв'ю. 

- Розкажіть про себе: хто ви за спеціальністю, чим займалися до повномасштабного вторгнення росії в Україну?

- За освітою - я інженер телекомунікацій. Закінчила Одеську національну академію зв’язку ім. О.С. Попова з червоним дипломом і з 2001 року працювала вдома, в Донецьку, в "Укртелекомі"  на різних посадах: від інженера з організації виробничих процесів електрозв'язку до начальника цеху продажу послуг (тоді в підпорядкуванні у мені було 78 співробітників). А потім - до керівника групи прямих продажів відділу продажу послуг масовим споживачам. Якраз у другу декретну відпустку, наприкінці 2012 року, пішла з цієї посади. У 2014 році через війну переїхала з сім'єю до Рівного. Саме до повномасштабного вторгнення, першого лютого 2022 року тільки влаштувалась в комунальний заклад «Ветеранський простір» Рівненської обласної ради. До цього, з жовтня 2015 р. декілька років працювала в агентстві нерухомості, а потім більш займалась навчанням і громадською діяльністю.

- Як змінилося Ваше життя після 24 лютого? Чи пам’ятаєте той день в деталях?

- 24 лютого – так, пам’ятаю, звичайно. Взагалі спокійно все прийняла, бо ми вже все це переживали. Кардинально життя змінилося в 2014 році, тоді було важко все прийняти, а зараз вже ніби-то з досвідом, більш підготовлені були.

Старша донька, яка навчається у Польщі, була якраз на канікулах у Рівному, тому головне було зібрати Катерину (донька, - прим.) та відправити до Польщі. Одразу її розбудили і сказали, що війна, купуй квитки, збирай речі і їдь на навчання. Сказала всім набирати воду в усі ємності, а сама пішла докуповувати ліки дитині в дорогу та додому. Ще одразу тушківки кілька банок взяла, зняла гроші з банкомату, бо знала, що банкомати не будуть працювати, потрібна буде готівка. Майже встигла до черг все зробити, бо одразу була зібрана і розуміла, що до чого. Катерина розпочала купувати квитки онлайн, вони розлітались, як «гарячі пиріжки». Ледь взяла на вечір 24 лютого, але потім її раніше повезла мама друга на машині. Ще я "тривожний рюкзак" одразу склала: поклала документи, гроші та теплі речі. З рюкзаком потім ходила, певно, місяці два щодня.

25 лютого вирішила зробити генеральне прибирання вдома, бо нарешті з'явився вільний час, але зателефонувала Ольга Іванівна (директорка КЗ "Ветеранський простір", прим. ред.) і попросила прийти на роботу. Я прийшла, вона сказала, що 26-го лютого плануємо відкривати в Драмтеатрі волонтерський штаб, потрібно координувати роботу, займатися організацією, дала телефон Ірени з театру. Я тоді Ірену не знала, а зараз кажу, що вона подруга, подарована війною. Ми зразу вирішили написати оголошення у соцмережах, що 26 лютого відкривається штаб, потрібні будуть волонтери, що саме треба приносити. І 26-го лютого штаб відкрили, люди масово почали нести все необхідне. Приходило дуже багато волонтерів, навіть більше, ніж треба було. І служби таксі, і пекарні, і просто небайдужі люди. Кожен пропонував свої послуги безкоштовно і питав, чим може бути корисним. Зразу почали вести звітність, розробили форми заяв, створили телеграм канал штабу. Відчувався дух єднання, гуртування та підтримки. Працювали без вихідних і ніхто не втомлювався.

- Як змінилися Ваші цінності, цілі, пріоритети? Що для Вас є зараз важливим?

- В мене все з 2014 року змінилось. Як поїхали з дому, то всіх друзів розкидало по різним містам. Розумієш, що з тобою твоя сім’я - це і є головні цінності. Речі взагалі для мене не мають ніякого значення, бо коли залишаєш домівку, з собою береш дітей, один рюкзак, документи, гроші, якщо вони є (бо більшість людей у нас живе від зарплати до зарплати), свої знання – все. Скільки тих речей ти візьмеш? Та і скільки їх треба? Одні штани, одна кофтина – з головою (показує, – прим. ред.). Мені передали з часом частину моїх речей. Подивилася: костюми гарні, але вони мені вже не були потрібні, бо змінилися цінності. Багато повіддавала.

Навчатися треба завжди, бо знання зайвими не бувають і завжди з тобою. Зараз часто кажу, що навчатися та розвиватися під час війни - це вірити у своє майбутнє, майбутнє нашої країни та нашу Перемогу. Це дуже важливо для мене. Також допомога людям важлива – це завжди було пріоритетом. Бачу, що людям дійсно іноді немає до кого звернутися і треба якось підтримувати один одного і допомагати. Ну, а щоб допомагати іншим та підтримувати їх, треба мати здоров'я та берегти його і бути в ресурсному стані.

- Коли Ви приїхали в Рівне, що вам запам’яталося і як з того часу Рівне змінилося, на Вашу думку?

- Здивувало, що Донецьк та Рівне святкують день міста в один день. Такий збіг. Ми з великого міста мільйонника приїхали в маленьке місто. Було незвично. Бо Донецьк я любила, люблю. Це місто, де я народилася та жила до 2014 року, де народилися мої діти. Воно гарне, сучасне, згадую його з теплотою, хоч не була там з 2014 року. Дороги у нас завжди були в гарному стані. У наc був перший стадіон категорії «Еліт» не лише в Україні, а й у всій Східній Європі - Донбас арена. Дельфінарій, аквапарк, який тільки побудували перед війною, планетарій чудовий. Я в жодному місті, де була, не бачила такого планетарію. Окремо стоячий цирк, ботанічний сад, парк Щербакова, де були оновлені всі атракціони, купа сучасних бізнес центрів та дитячих розважальних комплексів. В Рівному, коли ми приїхали, був тільки Леопарк. Зараз вже відкрили ще декілька дитячих сучасних комплексів. У Рівному, на Лебединці, з’явився парк кованих фігур, схожий як у нас був в Донецьку. Бібліотеку на Лебединці дуже гарно зробили. З 2014 року ми там робили постійні зустрічі ВПО. І пам’ятаю, яка вона була тоді і яка сучасна стала зараз. Побудували інноваційний бізнес-центр Space4. Сучасні житлові комплекси з’явилися. Садочок побудували чудовий на Щасливому. Такого навіть у нас в Донецьку не було. Дуже гарний. Дороги вже кращі стають, точніше, тротуари, а не дороги. Фонтан музичний з’явився, вже і зіпсуватися встиг. У зоопарку парк динозаврів відкрили. ЦНАПу не було, коли приїхали. Парк на Грабнику гарно зробили. Таємничі підземелля Рівного відкрили в парку Шевченка. Сподіваюся, що і тенісні корти там відновлять, щоб дітки могли займатися спортом та відволікатися від війни. Не все згадала, мабуть. Місто розвивається, хоч і повільно, але зміни є.

- Ви також працюєте в ГО ДІЯ, волонтерського обласного штабу, Ви ведете групу ВПО Рівне, де розповідаєте про всі можливості в громаді для внутрішньо-переміщених осіб. Розкажіть детальніше про цю частину вашого життя: з чого все почалося і як є наразі?

- Я - голова громадської організації «Всеукраїнське об’єднання переселенців», яка дісталася мені в спадок в свій час. Колишня голова ГО поїхала за кордон, залишились документи, печатка, все готове, потрібно було комусь займатися. Я більш дитячі питання вирішувала тоді, потрібно було підписувати документи, звернення і переоформили ГО на мене. Я була тоді далека від громадської діяльності, але взяла на себе таку відповідальність. З часом члени нашої ГО стали рідше зустрічатись, люди знайшли роботу, у кожного з’явилося своє коло спілкування, вже не було часу як раніше. Здавала звітність, не було вже таких активностей, а з повномасштабним вторгненням знову відновилося все, бо з’явилися нові ВПО і вже треба було допомагати їм.

У волонтерському штабі ми зробили Телеграм-канал самого штабу. Вперше пробували всі, як його робити, бо раніше ніхто з цим не працював, і писали тільки про те, що стосується безпосередньо штабу. Ми більше тільки шукали необхідні речі, люди відгукувались активно та приносили. До штабу щодня зверталися багато ВПО, у них були різні питання і я вирішила, що окремо зроблю Телеграм-канал саме для ВПО, щоб ділитися корисною інформацією, допомагати, підтримувати, інтегрувати в громаду Рівненщини. Мені казали: що ти там будеш публікувати, навіщо воно, це ж час, а далі що? Але я вирішила, що зроблю, вже якось буде. Я згадала чого мені не вистачало в свій час, коли ми приїхали сюди. Тоді я нічого не знала: ні куди піти, ні де що знаходиться, ні телефонів, до кого можна звернутися. Нам ще важче було, бо не було тоді ні Вайбера, ні Телеграму, навіть Фейсбук тоді використовували не так активно, як зараз. Тобто, інформацію тоді було важче знайти. Зараз, звичайно, це легше. У березні 2022 створила Телеграм-канал "ВПО Рівне", почала в одному місці акумулювати з різних джерел інформацію, щоб по пошуку можна було знайти необхідне. Це дуже багато часу займало, адже потрібно було шукати інформацію, перевіряти. Ми в штабі зробили QR-коди каналів "Волонтерський ШТАБ РІВНЕ" та "ВПО Рівне" і людям казали, щоб долучалися, знаходили для себе корисну інформацію.

Зараз на каналі "ВПО Рівне" більше 2 500 підписників. Моє завдання – надати інформацію, організувати заходи різні, а кожен вже сам вирішує, скористатися цією інформацією або пройти повз. Люди часто говорять, що ми не ходимо нікуди, бо немає грошей. Але майже всі заходи, які я пропоную, безкоштовні для учасників. В свій час я багато корисної інформації отримала на таких заходах, але мало просто отримувати інформацію – необхідно її застосовувати та ділитися нею. Я радію, коли люди активно долучаються до різних заходів, виходять зі своїх домівок та починають знову жити. Коли людина втрачає все, то втрачає і сенс життя. І треба з цього стану виходити, бо головне зараз, зберегти своє здоров’я та здоровий глузд.

Найцінніше – це зворотний зв'язок, коли ти розумієш, що те, що ти робиш, приносить людям користь. Коли люди кажуть, що завдяки вам ми знайшли своє коло спілкування, гуртки для дітей, курси потрібні. Дякуємо, що ви нас штовхаєте, бо ми оживаємо, щось хочемо, кудись рухаємось, відволікаємось від війни та новин. І це дає стимул продовжувати допомагати.

В свій час зустріч з громадською організацією «Асоціація жінок України «Дія» - Рівне змінила моє життя, бо мені не вистачало цього спілкування. Я була активна, голова батьківського комітету в садочку, але ось саме таких зустрічей, дієвих людей поруч мені не вистачало. Коли я вже зустрілася з дівчатами, мені було спочатку некомфортно розповідати про себе. Всі дієві такі, а я просто Марина, навіть не знала, що сказати про себе, мені було незручно завжди. Колись була керівником, а зараз все, що було, в минулому, зникло. Життя з чистого аркуша. Але мені подобалося з ними. Кожна - унікальна. Я бачила, що вони багато знають, є чому повчитись. В мене був вільний час і я долучалась до всіх ініціатив, волонтерства, навчань. Також ходила на всі навчання до "Гончаренко центру". Постійно чомусь вчилася та знайомилася завжди з новими людьми. Зараз у мене мало вільного часу, але я продовжую долучатися до ініціатив «Дії», щиро дякую голові ГО Ользі Горкавчук за її дієвість, активність, ініціативність. Не знаю, де вона бере сили. Скільки її ідей ми разом вже реалізували! Бо команда може зробити значно більше, ніж одна людина. Кожен в команді важливий. Зараз - я керівниця проекту K.A.V.A. Ми разом навчаємо та розвиваємо більше 60 жінок, інтегруємо в громаду Рівненщини жінок ВПО і я радію, що бажаючих навчатися значно більше, ніж у нас можливостей. Бо це і є життя.

Ще я зрозуміла, що я - чудовий організатор. Я дуже швидко можу прийняти рішення, домовитися за місце проведення, знайти людей, які проведуть захід, вирішити всі організаційні питання. Допомагаючи іншим, знаходиш свої сильні сторони.

Продовжую працювати у Рівненському обласному волонтерському штабі. Зараз нас вже мало залишилося, але у кожного своя зона відповідальності. Зараз вже важче знаходити допомогу, намагаємося брати участь в проектах, щоб допомагати людям. Алла Дорошева у нас пише проекти і ми разом їх реалізовуємо. Так само розумієш, як важлива команда.

Додатково - я ще фасилітатор від "Крим-СОС". Цю посаду мені запропонувала Наталія Токарська, побачивши мою активність. Спільно з Наталією та БФ «Рокада» ми організовуємо мобілізаційні психологічні заходи та індивідуальну допомогу для людей.

- Що Ви вкладаєте в поняття “активний громадянин”? Чому, на Вашу думку, варто бути активним?

- Активний громадянин - завжди в русі, щось робить, кудись біжить (посміхається - прим. ред.). Але не просто так біжить, а дійсно вирішує справи, які потрібно встигнути зробити, бере активну участь у житті свого суспільства, бере участь у різних ініціативах, розвиває в собі вміння співпрацювати з іншими людьми. Будучи активним, сам відволікаєшся від всього зайвого, на що ти не можеш вплинути. Не вистачає часу навіть на новини. З 2015 року я взагалі не дивлюсь телевізор. Звичайно, інформація зустрічається, але глибоко занурюватись в неї, то на це вже часу не вистачає. Якщо ти не можеш на це вплинути та змінити, то навіщо в це заглиблюватись і накручувати себе? Я не знаю, як вплинути на те, що десь щось сталось – вибух, наприклад. Як я можу вплинути? Це вже сталося. Я вже нічого не зміню. Ось тут, де я, я можу щось змінити, я змінюю та роблю щось корисне.

Це і є активність.

- Що саме стало для Вас поштовхом почати займатися волонтерством та що Ви вкладає в це поняття?

- Поштовхом спочатку стало те, що всі пішли і я пішла (сміється, прим. ред.), бо треба щось робити. А потім, коли розумієш, що це дійсно потрібно, і що іноді люди самі не справляться, то хочеться допомагати. Допомагаючи іншим, ти допомагаєш собі. Я роблю щось безкоштовно, і мені допомагають безкоштовно. Все повертається. Не грошима, а певними зв’язками, чудовими людьми, ще чимось іншим. Завжди легше віддавати, ніж просити. Не кожен може просити, адже іноді люди мовчки терплять, хоча, здавалося б, можна просто попросити та вирішити питання, але кажуть, що соромно просити і не звертаються. Ну і зайвого робити також не потрібно, коли не просять. Коли хтось вирішує за людину, що це їй треба – це також зайве. Все має бути дозовано.

Волонтерство – це допомога різним групам людей, ЗСУ, теробороні, всім хто потребує. Щось знайти, передати, вирішити питання, допомогти. Волонтери дарують свій час, енергію, знання. Але все, що робиться волонтерами, має робитися від душі. Адже втомлюється багато волонтерів. Втомилися - відпочиньте трохи, зробіть щось для себе, адже коли немає гармонії, то допомога такого волонтера вже ні до чого. Тому, щоб допомагати іншим, має бути бажання і можливості, а не так, щоб робити все через силу. Маєш отримувати задоволення від того, що ти робиш.

- Чи є у Вас "червонії лінії", через які Ви ніколи не переступите у своїй діяльності?

- Я за справедливість. Завжди роблю все по совісті. Чесність та справедливість – для мене це дуже важливо.

- Що, на Вашу думку, кожен із нас може робити для пришвидшення Перемоги?

- Перемога України – це спільна справа всіх наших громадян. Кожен має робити свою справу. Хтось може в тилу допомагати більше: підтримувати військових, донатити, волонтерити, плести сітки, робити окопні свічки, енергетичні батончики, купувати необхідні речі, машини … Хтось може брати участь у громадських проектах, що сприяють розвитку країни. Комусь достатньо відмовитися від хабарів, запобігати корупції та незаконним діям. Почати з себе. Хтось може підтримувати малі та середні бізнеси, щоб зростала економіка та зменшувалося безробіття. Головне - не падати духом, не опускати руки та вірити в нашу Перемогу. Робіть те, що можете там, де ви є.

- Якою Ви бачите Україну через 10 років і як має трансформуватися суспільство, щоб цього досягти?

- Я бачу нашу Україну вільною, квітучою, могутньою, щасливою, незалежною. Вірю – так і буде! Люди - сильні та чесні, бо такі випробування пройшли. Бажають розвиватися, навчатися, жити, творити, бо треба відновлювати та відбудовувати Україну.

Суспільство повинно стати більш відповідальним та активним у вирішенні соціальних та економічних питань. Має зробити певні висновки: що робити, а що не варто робити. Для мене головне, щоб кожен робив на своєму місці те, що має робити: справедливо, чесно, відповідально. Це дуже важливо.

Інтерв'ю підготувала: Наталія Головач, координаторка ВІ "Активна Громада" у місті Рівне