Олександра Гліжинська, коуч, НЛП-майстер, яка зараз працює у волонтерській групі по наданню психологічної допомоги людям, які відчувають кризовий стан, під час тренінгу для журналістів: “Як проводити інтерв’ю з людьми, які мають травму?"  розповіла про психологічні аспекти роботи журналістів та активістів з людьми, які пережили травми, спровокованими військовими діями росії проти України. 

Олександра Гліжинська, коуч, НЛП-майстер, яка зараз працює у волонтерській групі по наданню психологічної допомоги людям, які відчувають кризовий стан, зазначає, що “сьогодні, у нас травмованих людей дуже багато”. 

“Навіть, якщо людина знаходиться в більш-менш сприятливих умовах, тобто, не перебуває безпосередньо в зоні бойових дій, все рівно, ми всі знаходимося в інформаційному просторі і питання нашої безпеки зараз зовсім не таке, яким було до 24 лютого. Тому всі ми проживаємо певні непрості ситуації”, - зазначає Олександра під час тренінгу для журналістів: “Як проводити інтерв’ю з людьми, які мають травму? Психологічний аспект”. 

Запис тренінгу - за лінком: https://www.youtube.com/watch?v=FuyvvI_o2sg 

За словами Олександри, тренінг був сформований таким чином, щоб на рівні розуму осягнути, що відбувається з людьми і з нами самими. Це важливо, тому що коли ми виносимо непрості речі на рівень розуміння та усвідомлення, тоді ми можемо керувати ситуацією. Якщо ми не до кінця усвідомлюємо, що відбувається з нами або з іншою людиною, тоді ми не зовсім можемо керувати ситуацією, яка відбувається. 

Кризові ситуації 

Криза – це розлад, занепад, загострення суперечностей, а також переломний момент в житті людини, організації, країни, світу. Війна - це велика криза, яка відбувається в нашому житті. І ця велика криза вміщує в себе ряд точкових позицій. Наприклад, коли почали бомбардувати Київ, область, то це була точкова криза у великій кризі - в тому, що почалася війна. Коли почали вціляти в житлові будинки і, наприклад, люди могли бути свідками цієї ситуації, це була ще одна криза. Таких криз у нас могло відбуватися дуже багато протягом всього часу з початку повномасштабного вторгнення росії. Ми системно перебуваємо в таких непростих обставинах і в результаті цього отримуємо психологічні травми. 

Психологічна травма - шкода, що виникла в результаті дії на психіку людини особисто значущої інформації та/або спричинена в результаті інтенсивного впливу несприятливих факторів середовища або гостроемоційних, стресових впливів інших людей на її психіку; емоційна дія, яка спричинила психічний розлад. 

В кожного психологічна трава - різна. Є люди, які перебувають в гарячих точках і вони якось більш-менш реагують менш стресово. А є люди, які почули сирену і їм уже дуже тривожно. В кожного свій психологічний досвід, всі ми по-своєму отримуємо ту чи іншу дозу стресу, в залежності від нашого попереднього досвіду. Якщо ми говоримо про якусь глибоку психологічну травму - це, зазвичай, відбувається раптово, коли ми не очікуємо і коли ми не можемо з нею справитися рівні логіки. Є такий термін - “контейнерування”, коли людина її уже сприймає, як частину себе. Зазвичай, це відбувається протягом місяця. Це, якщо все добре. І якщо людина пропрацювала її з терапевтом чи з психологом, коучем. Якщо у людини є хороший досвід роботи з травматичним досвідом, то десь за місяць можна сказати, що ця травма стає досвідом. якщо це не пропрацьовувати, то воно може вилазити й через рік, і через багато років. Якщо людина, згадуючи про якусь подію, починає плакати, горювати, то це ознака того, що травма не прожилася, людина її ще до кінця не усвідомила. будь-яку, ситуацію, яка є непростою, особливо, військовий досвід, його треба проживати, проговорювати і доусвідомлювати. 

Теорія триєдиного мозку 

Коли ми отримуємо певну долю шоку, у нас задіяні такі 3 частини нашого мозку: 

1. Рептильний мозок – відповідає за виживання. Це єдине, що працює у шокових ситуаціях: завмерти, бігти, боротися. 

2. Мозок савців (Лімбічна система) – відповідає за почуття, емоції, взаємодія з іншими (приємно/не приємно). Наш емоційний стан. 

3. Неокортекс – розум, аналіз, вибір. 

В екстрених ситуаціях спочатку відбувається реакція, дія, а потім уже осмислення.

Важливо, проживаючи травму, вийти на рівень неокортексу. Наприклад, коли ми беремо інтерв’ю у людини, яка нещодавно прожила травму або вона її не пропрацювала, то, зазвичай, вона говорить на рівні емоцій та почуттів. Почуття та емоції можуть плутатися. Там може не бути достовірного фактажу і так далі. Тому приписка, що “записано зі слів “ім’я”, це - правильна подача даних. Бо ми не можемо перевірити, чи це було правдою, чи це людині здалося. Чому ми говоримо про лімбічну частину і можливість недостовірності фактів? Є таке поняття, як флешбек. Тобто, людина ніби-то в безпеці, все добре, але вона реагує певним чином на звуки, шум. 

Якщо ви берете інтерв’ю в людини, яка ще не прожила/ не пропрацювала свою травму, дані можуть бути не дуже коректні. 

Коли включається наш рептильний мозок, тоді перша емоція, яку ми відчуваємо, це страх. Система завмирання. Інколи люди кажуть, що вони не відчували страху. Насправді, він був дуже коротким, люди могли його не помітити. Але наш організм працює таким чином, що всі ці емоції ми відчуваємо. Після страху наступна емоція - агресія (бий або біжи), а після цього - радість або печаль. В залежності від ситуації. 

Складніша емоційна динаміка

Це все у людини може змінюватися протягом тижня по кілька разів. тобто, в залежності від того, в якому стані знаходиться людина, у якої ми беремо інтерв’ю, вона може по-різному подавати інформацію. 

Реагування людини на кризову ситуацію 

Стадія 1. Стабільність. Ця стадія передує майбутній зміні, вона відображає реальний стан. 

Стадія 2. Бездіяльність. Першою реакцією на зміну, що негативно сприймається, є шок. На цій стадії реакція може коливатися від тимчасового замішання до повної дезорієнтації. 

Стадія 3. Заперечення. На цій стадії людина не здатна поєднати нову інформацію із власними життєвими установками. Вся інформація, що стосується змін часто відкидається або ігнорується. Типова реакція така: «Мене це не стосується», «Я в доміку». 

Стадія 4. Гнів. Ця стадія характеризується сильним розладом і болем, які часто проявляються в ірраціональній, різкій поведінці. Ці емоції зазвичай спрямовані на найближчих людей, які самі в цей час потребують підтримки.

Стадія 5. Пошуки компромісу. Людина намагається домовлятися із собою і оточуючими, щоб уникнути негативного впливу змін. Ця стадія сигналізує про початок процесу прийняття. 

Стадія 6. Депресивний стан. Це нормальна реакція на велику зміну, що негативно сприймається. Такі симптоми, як відчуття себе жертвою, готовність до поразки, нестача емоційної та фізичної енергії, небажання займатися своєю роботою є типовими. Відбувається повне прийняття ситуації і розуміння негативних наслідків. 

Стадія 7. Відновлення. Відчуття контролю ситуації. Втілення дій 

Стадія 8. Прийняття. На цій стадії люди сприймають зміни реалістично, але можуть продовжувати їх не схвалювати. 

Всі ці стани певним чином відображають емоції, які ми можемо відчувати після настання кризової ситуації. Найбільш достовірні дані ми можемо надавати тоді, коли у нас стадія прийняття. 

Як це було, коли ми потрапили в травму? 

1. Раптовість – «грім серед ясного неба». Хоч всі говорили ще з минулої осені про ймовірність війни з боку росії, люди до кінця не усвідомлювали й не вірили, що це можу статися. Ця раптовість передує розгубленості. Розгубленість, раптовість може відчуватися навіть зараз. 

2. Руйнівна сила – загроза життя 

3. Безвихідність та безпомічність – реакція усіх систем організму. Іноді люди не виїжджають із дуже небезпечних регіонів до останнього, тому що вони не можуть повірити, що можуть відбутися ситуації, як в Бучі чи Маріуполі. Так відбувається, тому що людина до кінця вірить в те, що вона, умовно, безсмертна. Це є таке на рівні перших відчуттів, це зберігає певним чином людей, як вид. Ми віримо в позитив. І не можемо до кінця повірити, що ми можемо бути в такій непростій ситуації. Тому, коли, наприклад, російські війська насуваються на певні населені пункти, люди до кінця відчувають розгубленість, безвихідність і безпомічність. Це може загрожувати життю. 

4. Тривалість та інтенсивність - відчай. Нас травмує інтенсивність і тривалість подій, які відбуваються навколо. 

5. Втрата контролю – паніка, жах, тривога. 

6. Екстремальний стрес – ступор, суєта. Перші дні повномасштабного вторгнення - з’явилася купа різних чатів, де різні люди просили про допомогу. І ми бігали і не знали, за що хапатися.  

7. Втрата ефективності особистості – «дивна» поведінка. ми самі собі даємо оцінку. А, насправді, не поведінка дивна, а ситуація, в якій ми знаходимося. 

Як ми реагували:

1. Організм мобілізується - приплив сил, бадьорість, збиваються біоритми, мало сну, їжі.

2. «Емоційний мозок" вишукує небезпеку, щоб знайти способи нейтралізації. Людина, наприклад, постійно читає новини, вишукує небезпеку, щоб її нейтралізувати. 

3. Виробляються стрес-гормони: адреналін, норадреналін, кортизол.

4. Підвищується адаптивність для пошуку нестандартних рішень, креативність. 

5. З'являється інсулін-резистентність – глюкоза для мозку.

6. Ми здатні долати захворювання. Імунна система готова до зустрічі з інфекцією.

А потім наступає вигорання. Це те, що часто відбувається з активістами, журналістами, волонтерами, людьми допомагаючих професій. Бо людина тривалий час не може знаходитися в такому стані. 

1. Поверховий сон, немає глибокого відпочинку, бажання швидко отримати задоволення, відключення волі. 

2. «Емоційний мозок» стає господарем, посилюється імпульсивність, запальність. Можемо агресивно реагувати на інших. 

3. Надлишок кортизолу знижує імунну систему, розщеплює білок і ми відчуваємо слабкість у тілі, тіло не добре себе почуває. 

4. Ми не можемо бути постійно ресурсними, бути весь час у тонусі. Так працює наша нервова система. навіть в супер-радісному стані людина може знаходитися максимум 15 хв. А депресивні стани можуть тривати роками. 

5. Починаємо переїдати. 

6. З'являються хвороби.

Якщо ми, як журналіст, беремо інтерв’ю у людини-постраждалої, при цьому самі знаходимося у стані вигорання, ми не зможемо якісно виконати свою роботу. У разі, якщо людина почне плакати і казати, що вона не хоче продовжувати давати інтерв’ю, ми не зможемо бути в ресурсі і хоча б певним чином підтримати людину у такому стані. 

Важливо дати собі відповідь на запитання: “Чи я, як журналіст, волонтер, громадський діяч тощо в ресурсі? Чи є в мене якісь прояви вигорання?”. Якщо так, то що я можу зробити, аби їх мінімізувати? Ніхто не знає, коли закінчиться війна і нам треба навчитися жити в нових реаліях. Навіть в таких непростих умовах навчитися піклуватися про себе. 

Що з цим робити? 

1. Дозволити собі ЖИТИ. 

2. Відпочивати достатньо.

3. Згадати, що вам дає ресурс, радість. 

4. Займатись фізичними вправами. Вони включають тонус, тіло. якщо ми не будемо працювати з тілом будуть негативні прояви.  

5. Відповідати за себе, а не за інших. Це також стосується інтерв’ю, а саме - коли нам відмовляють. Якщо ви зробили все від себе максимально залежне, щоб людина могла себе комфортно почувати під час розмови, а вона раптом розплакалася, зайшла в свої якість спогади, попросила зупинити розмову, то це той ризик, який може бути. Ви за нього не відповідаєте. тут зона відповідальності закінчується на вас самих. Ви можете відповідати лише за вас самих. Важливо розуміти, що така ситуація може бути. 

6. Медитувати (якщо раніше це практикували). 

7. Тепло, обійми. Якщо ваші близькі, друзі поруч - обійматися частіше. Теплий чай, плед. 

8. Формувати своє коло для комунікації. Це власна група підтримка. 

9. Проговорювати емоції. Дуже важливо в таких колах підтримки проговорювати всі емоції, які ви відчуваєте. Так ми повертаємо себе до раціонального і до ресурсу. 

10. Переключатись з емоцій на дію. Що я можу зробити з цією ситуацією чи з тією емоцією, яку я відчуваю?

11. Інфодієта. Для журналістів це непросто. Але, по можливості, потрібно намагатися знизити рівень споживання інформації. Виключати будь-яку інформацію, новини за 2 години до сну. 

12. НЕ поширювати не перевірену інформацію, зупинити паніку. Думати, що ми шеремо і з якою метою. 

13. Фокус уваги на перемогу. 

14. Звертатись за потреби до психологів. 

15. Ставитись до інших з любов'ю, вдячністю, інтересом. Особливо, коли якісь непрості комунікації. 

Рівні піклування: 

1 – я 

2 – моя родина 

3 – команда 

4 – місто 

5 – Україна 

6 – світ

Як готуватись до інтерв'ю:  

1. Прокрутити в уяві перебіг інтерв'ю, уявити най не простіші ситуації. 

2. Скласти план своїх дій при таких ситуаціях. Наприклад, якщо людина починає плакати або відмовляє у розмові. 

3. Центруватись (відчути себе, розуміти, що є я і є інші). Я розумію, що я - це я, а інша людина - це інша людина. 

4. Пам'ятати свою зону відповідальності. Домовитися про інтерв’ю, ні в якому разі не вмовляти людину. Як тільки ми починаємо вмовляти, то ми перебираємо на себе відповідальність, яка не є нашою. Далі - підготувати питання, отримати від людини ствердне “так” чи “ні”. 

5. Якщо ви не в ресурсі самі, то навряд чи зможете взяти інтерв’ю у не ресурсної людини.

Перед інтерв’ю:

0. Запитати у людини, яка прожила непросту ситуацію, чи отримувала вона психологічну підтримку до інтерв’ю, скільки часу минуло від травми, як давно людина у безпеці. Травма проживається в середньому місяць. Якщо людина десь 2 тижні знаходиться в безпечному місці й вона пропрацювала травму з психологом, шанси на те, що інтерв’ю буде якісним - вищі. 

1. Подякувати людині за те, що вона погодилась.

2. Наголосити на цінності даного інтерв’ю. На що це вплине, як це допоможе іншим людям. 

3. Проговорити можливі ризики (плач, підвищені емоції тощо). 

4. Проговорити, що ви зможете надати допомогу людині за таких обставин. Ви можете сказати: “Я знаю, що під час інтерв’ю ви можете згадати якісь непрості ситуації, заплакати, якщо ви дозволите - я можу допомогти Вам прожити ці емоції”. Але це, якщо ви готові допомогти. Якщо ні - тоді не пропонуйте допомогу. ви таким чином людину морально готуєте до того, що можуть бути різні ситуації, але ви з нею залишаєтеся і ви можете зупинити інтерв’ю, коли це буде потрібно і продовжити, коли людина вже буде при тямі і в ресурсі. 

5. Запитайте дозволу на таку допомогу до інтерв’ю.

Правила поведінки 

1. НЕ !!!! жаліти. Це означає, що спілкування має бути на рівні “дорослий-дорослому”. В психології є таке поняття: “Трикутник Карпмана”, де є жертва, рятівник і переслідувач. то, якщо ви починаєте людину жаліти, яка пережила травматичний досвід, ви ніби-то виступаєте в ролі рятівника. Але, якщо в цей час, окрім вас нікого немає, а людина в цей час відчуває себе жертвою, то через певний момент вона може відчувати з приводу вас емоції, як з приводу агресора. Тобто, не буває незакритих позицій. Якщо людина в ролі жертви й ви їй починаєте допомагати, а людина знаходиться на емоціному рівні, а не на логічному, то в певний час вона вас може сприймати, як переслідувача. тому вона почне агресивно захищатися. 

2. М’яко ставитись до людини, твердо – до проблеми. “Я вам співчуваю. Ситуація - жахлива”.   

3. Відновлювати хронологію подій без заглиблення в деталі. Якщо людина заглиблюється в деталі - вона переходить на емоційний рівень. 

4. Переводити з емоцій на логіку, дію.  

5. Заборонені твердження «я теж відчуваю таку біль», осуджуючі твердження, «все буде добре», «все скоро закінчиться», НЕ знецінювати. Наприклад, людина залишилася без дому, його розбомбили. Якщо ми скажемо: “Але ж Ви живі залишилися”, то це буде знецінення її якоїсь емоційної прив’язки до її будинку, до зусиль, які вона прикладала, щоб у неї цей будинок був. Тому краще сказати: “Так, Ви втратили будинок і ви зберегли своє життя”. Це не знецінювання. Ми кажемо: “і те, і те”. Це просто констатація факту, яка є підтримуючою. 

6. Дякуйте людині за те, що вона ділиться. 

Перша психологічна допомога: 

1. Якщо людина плаче, скажіть, щоб відкрила очі. 

2. Якщо може, хай озвучить, що відчуває, або ж ви можете озвучити, що ви бачите.

3. Покласти руку на хребет, якщо дозволить, або ж людина може відчути спинку крісла, якщо сидить.

4. Запитати, що вона бачить в кімнаті.

5. Рекомендувати простукати себе.

6. Дати теплої води.

Розшифровка: Тетяна Кавуненко, керівниця пресслужби Інституту “Республіка” та ВІ “Активна Громада”