Інтерв'ю зі Світланою Охович, мешканкою Кременчука Полтавської області. Світлана дає поради щодо початку кар’єри в ІТ, як увійти в ІТ для студентів та тих, хто готовий змінювати професію. 30 років, дві вищі освіти, 5 років роботи в ІТ компаніях на різних посадах.

"Завдяки курсам, які я організовувала близько 300 людей отримали першу роботу в ІТ. Раніше я консультувала по 5 людей на квартал, а нині мінімум 5 пишуть щомісяця.

Це безкоштовно або за добровільний внесок у будь-який зареєстрований фонд". 

Світлана Охович до війни займалась організацією навчання у великій ІТ компанії GlobalLogic, нині продовжує це робити, але уже маючи команду, тобто, у ролі team lead. Нині також консультує за добровільний внесок у будь-який зареєстрований фонд щодо початку кар’єри в ІТ, а саме щодо пошуку спеціалізації та першої роботи чи стажування. 

До повномасштабного наступу займалась волонтерством, допомагала у правозахисних проєктах, зокрема на тему інклюзії в широкому сенсі слова з харківською фундацією “Громадська альтернатива”. Після початку повномасштабного - переїхала з Харкова в Кременчук, що на Полтавщині. Там долучалась до стихійного волонтерства – робила бендерівські смузі гуртом, плела сітки, збирала матеріал для них. Також близько 3-х тижнів давала прихисток харків’янам у себе вдома і допомагала розселяти по знайомих.

- Як змінилося Ваше життя з початком повномасштабного вторгнення росії? 

- У лютому ми зібрали "тривожні валізи", про які я більше думала, як про заспокійливе типу: "про всякий випадок". Ми мали план: якщо що - одразу їхати до моїх батьків у Кременчук. Зранку 24-го у нас була незаправлена машина, тож виїжджати того ж дня не змогли. У дорогу вирушили уже згодом, дорога з Харкова на Полтаву була максимально пуста, а от назустріч їхали колонами одна за одною військові вантажівки. Може це було дарма, але ми сигналили щодуху їм, хотіли таким чином підтримати тих, хто їхав у вантажівках. 

У Кременчуці я долучалась до стихійного волонтерства – робила бендерівські смузі гуртом, плела сітки, збирала матеріал для них. Також близько 3-х тижнів ми давали прихисток харків’янам у себе вдома і я допомагала розселяти по знайомим. Я зовсім не задумувалась про те, що може щось трапитися від того, що у мене ночуватимуть незнайомі люди. Однак, від такого гостювання я стала погано спати й щодня більше нервувала. Бо кожен, хто приїздив, розказував свою страшну історію, ділився переживаннями. Були істерики, сльози. За свої 30 років я навчалась бути гостинною, але й досі продовжую вчитися відсторонюватись від чужих емоцій та берегти себе. 

- Чим Ви займалися до війни та чи змінилася Ваша діяльність зараз?

- Я займалась організацією навчання у великій ІТ компанії GlobalLogic, нині продовжую це робити, але уже маючи команду тобто у ролі team lead. 

До повномасштабного наступу займалась волонтерством, допомагала у правозахисних проєктах, зокрема на тему інклюзії в широкому сенсі слова з харківською фундацією “Громадська альтернатива”. 

У 2015 активно допомагала в організації поїздок митців – поетів, музикантів – на схід: до Слов’янська, Торець, Бахмута, Сєвєродонецька, Лисичанська та інших міст. Під час однієї з таких поїздок з лагідною українізацією я познайомилась з майбутнім чоловіком, він грав у музичному бенді та виступав там.

А у студентські роки займалась молодіжною політикою та популяризацію українською мови у громадській організації “ФРІ” та ініціативами “Мовомарафон”.

- Розкажіть, будь ласка, детальніше про ініціативу, яку Ви започаткували у Полтаві.  

- Я консультую щодо початку кар’єри в ІТ, а саме щодо пошуку спеціалізації та першої роботи чи стажування. До мене можна звернутися в Facebook  або в Instagram: @ohovich. Я спробую порадити, якщо ви уже вивчаєте якусь спеціалізацію в ІТ або тільки обираєте. Можемо обговорити варіанти навчання й перші кроки у пошуку роботи. Також можу допомогти оформити мінімально необхідний вигляд сторінки у мережі LinkedIn, адже це зараз одна з найдоступніших та найпопулярніших платформ для пошуку роботи. 

Зараз до мене звертаються студенти, працівниці б’юті-галузі, люди з великим підприємницьким досвідом. Вони через різні причини хочуть спробувати себе в ІТ. Починаємо ми з того, що знаходимо спеціалізацію або ж, наскільки це можливо, звужуємо коло цікавих спеціалізацій. Досі шириться стереотип, що через тестування найлегше попасти в ІТ. Однак, найкраща спеціалізація для "увійти в ІТ" - це та, яка саме вам цікава. Без інтересу в цій темі та підходах - не буде діла. 

Один з тих, з ким працюємо, раніше працював у великій виробничій компанії, а нині вивчає Frontend сам через безкоштовні тренажери. І я спостерігаю, що йому уже пора складати резюме й пробувати подаватися на вакансії рівня Trainee чи Intern. Однак, він до останнього упирався й відмовлявся, казав, мовляв, ще трошки підучусь, те се…Але я ж розумію, що він уже знає “базу”, а значить прийшов час відправляти резюме, отримувати перші тестові завдання, щоб уже по них продовжувати вчитися й тримати себе в тонусі реального спілкування з роботодавцями.

Після того, як визначились з ролями в ІТ обдумуємо навчання, на щастя зараз багато безкоштовних можливостей, завдяки яким можна приміряти на себе спеціалізацію, щоб розуміти чи зможете ви в цьому розвиватись. У платних курсах чи менторствах - теж багато плюсів, але щоб обрати найкращі та дочекатися старту навчання - потрібен час, протягом якого якраз-таки варто вчитися того, що доступно.

Багато людей цікавляться консультаціями, однак, безпосередньо приходить до мене менше. Адже я завжди попереджую, щоб у людини уже були питання, що цікавлять, та внутрішня готовність вчитися та діяти. Це безкоштовно або за добровільний внесок у будь-який зареєстрований фонд. 

- Про волонтерство: Ви робити це самостійно чи маєте когось, хто Вам допомагає?

- Сама, допомагають ті, хто розповідає про мене. Наразі, з-поміж тих, кого я консультувала, є ті, хто уже проходить стажування в ІТ-компанії. Ще є ті, хто нарешті визначився з основною спеціалізацією. У мене також чоловік отримав першу роботу в ІТ у ролі DevOps. Це сталося уже з часу повномаштабного вторгнення, але я зазвичай кажу, що це суцільна його заслуга, і я тут ні при чому.

- Що для Вас найвиснажливіше у волонтерстві, а що, навпаки, надихаюче?

- Важко те, що зараз пошук першої роботи в ІТ супроводжується відчаєм. Адже безробіття, загалом, дуже виросло. Раніше, окрім ІТ було багато інших чудових можливостей професійного розвитку. Я даю поради, про які не розповідають бородаті ІТ-шники. Однак, завдяки ним, з-поміж 200 резюме - рекрутери помітять ваше, і відповідно, покажуть його технічним експертам. Зараз - це уже дуже складна задача. А ось уже під час виконання тестового завдання та співбесіди - уже залежатиме від ваших профільних скілів та уміння це якісно продемонструвати без зайвих нервів чи навпаки інфантильного пафосу. 

- Де Ви черпаєте натхнення? 

- Тішить, коли приходять люди ділитися успіхами: хоч і маленькими, хоч і великими.

- Чи підраховували Ви кількість людей, кому вдалося допомогти отримати нову роботу в ІТ? 

- Так, завдяки курсам, які я організовувала близько 300 людей отримали першу роботу в ІТ. Раніше я консультувала по 5 людей на квартал, а нині мінімум 5 пишуть щомісяця.

- У 2022 році величезна кількість людей почала займатися волонтерською діяльністю. Як, на Вашу думку, цей напрямок буде розвиватися надалі? 

- З кожним “бумом” волонтерства та пробудження громадського суспільства, хоч після Помаранчевої революції, хоч після 2014-го, з’являються нові сталі ініціативи та організації, що продовжують роботу. Попри все. 

Нині я спостерігаю, як утворюються фонди, об’єднання, волонтерські групи. Багато хто поступово формалізує діяльність, тобто, отримують статус юридичної особи, ведуть системну звітність і так далі. Крок у бік формалізації - це завжди підвищення системності й сталості роботи, іншими словами, поодиноких ініціатив ставатиме менше натомість системної й якіснішої роботи - суттєво більше. Щобільше постійно діючих організацій, то ліпший розвиток громадського суспільства й стрімкіший прогрес або ж відновлення країни.

Але, звісно, далеко не усі люди, хто зараз приділяє час благодійності, знаходитиме на це сили через пару місяців. Але поштовх уже не зупинити, я в цьому переконана.

- Як війна змінила Ваші життєві цінності, принципи? 

- Коли ми полишаємо домівку, хоч на машині, хоч без, хоч з сумкою, хоч і без документів, єдине, що у нас точно ніхто не може забрати – це попередній досвід, навички та ідеї й професійні плани, що встигли сформуватися. Особисто я стала менше залежати від речей, набагато менше засмучуватись, якщо щось зламається чи загубиться. Кількість дійсно важливих речей зменшилось до маленької сумки на плече. 

Колись я задумувалась, який транспорт екологічніший: метро чи автобус й обирала метро для регулярних поїздок. Зараз генератори шумлять по всьому місту ледве не цілодобово і я рада запаху бензина навкруги та цьому шуму. Адже так я можу і працювати, і купити моїй бабусі та дідусю ліки в аптеці. Принаймні наразі, екологія відійшла на другий план.

- Які надії Ви покладаєте на 2023-й рік?

- Звісно, надія та сподівання на Перемогу! 

- Що, на Вашу думку, мають робити українці, аби наша країна зростала та розвивалася?

- Українцям треба поменше сваритися та влаштовувати срачі, які у більшості є ІПСО з росії. Тобто, ці вкиди прагнуть нас роз'єднати й налаштувати один проти одного. Але головне, що варто робити українцям - це вчитися й розвиватися, щоб потім більше та краще працювати. 

Авторка: Лілія Гарбузюк, регіональна координаторка ВІ "Активна Громада" у місті Полтава