Ми записали інтерв’ю з уродженкою Херсону, мамою двох дітей, пані Інною ще до 11 листопада, коли Херсон знаходився під тимчасовою окупацією російських загарбників. Про те, як їй вдалося евакуюватися з Херсону за кордон, про життя в іншій країні, про виклики та мрії - читайте в інтерв’ю.
Херсон – місто-герой, що жило в російській окупації з початку березня. Не дивлячись на всю складність ситуації, херсонці продемонстрували всій Україні й світу свою силу духу, стійкість та непохитність позиції. Сотні людей виходили на проукраїнські мітинги, кидалися на ворожі танки, без зброї проганяли колони з буквами Z. Тисячі людей залишалися 8 місяців в окупації, але вірили в ЗСУ і щодня сподівалися на визволення міста від російських загарбників.
11 листопада у центрі Херсона наші захисники підняли прапор України. У ГУР повідомили, що місто повертається під контроль України й до туди заходять частини ЗСУ. Мережу облетіли десятки відео, де мешканці Херсону зі сльозами бігли обіймати своїх героїв, аби подякувати.
Ми записали інтерв’ю з уродженкою Херсону, мамою двох дітей, пані Інною ще до 11 листопада, коли Херсон знаходився під тимчасовою окупацією російських загарбників. Про те, як їй вдалося евакуюватися з Херсону за кордон, про життя в іншій країні, про виклики та мрії - читайте в інтерв’ю.
- Розкажіть про своє рішення евакуюватися та про те, яким був для Вас цей шлях?
- Безпека, майбутнє моїх дітей - це завжди в пріоритеті в мене по життю. Поштовхом для рішучих дій були саме бойові дії окупантів, пожежі, вибухи. По телебаченню показували насильство над маленькими дітьми. А в мене - донька. Нахабна поведінка так званих “зелених чоловічків” та простих людей зі зброєю. Теж боялася за сина, бо йому вже 17 років, то невідомо що чекати. Я виїхала не самотужки, поїздка була організована і контрольована керівництвом навчального закладу мого сина в Херсоні, волонтерськими організаціями та іспанською організацією CEAR. Саме вони надають притулок від війни та міграцію до країни. Ми знали наш кінцевий пункт призначення. Щоправда, добиралися майже 12 діб, були зморені, перетнули кордони сусідніх країн і не тільки, робили там ночівлі. Але, дякуючи представникам цієї програми і їх елементарному піклуванню (було надано від харчування до одягу) ми це все витримали. CEAR - це організація, яка займається турботою про психічне здоров’я біженців. Це є першим кроком для інклюзії, тож вони й намагаються відновлювати життя людей в новій країні. Тому нас тут забезпечили житлом, надають курси іноземних мов, допомогли з вирішенням ПНП (посвідка на проживання, - ред.).
Ця програма поки що розрахована на один рік. Ще мені б хотілося підкреслити, що всі, хто виїхав за кордон, не мають в Україні офіційного статусу (біженців, емігрантів чи то евакуйованих людей). Держава не компенсувала наші витрати: ні тоді, ні зараз для проживання ми не маємо ніяких соціальних виплат. Життя воно, звісно, безцінне, але ж є елементарні людські потреби, чи не так? Тож, питання до чиновників залишається відкритими. У мене особисто було житло, підприємницька діяльність, я справно платила податки, та що це дало? По сьогоднішній день - нічого.
- Що вас особисто вразило за цей період та взагалі за час перебування закордоном? Як вам нова країна?
- Звісно, що мене дивує по цю хвилину - це, наскільки ми, українці, - сильний народ, мужній та незламний. Не було такого дня, щоб ми не розмовляли про домівку, про Україну загалом.
За лінком - фото та відео про те, як ми волонтеримо в Іспанії.
Так, Іспанія - красива, неймовірна, ”дорога”, та все ж, я щаслива, що в мене з’явилася така можливість показати дітям світ, але ж хотілося б не за таких обставин. Практично кожного місяця волонтери, які тут з нами, влаштовують волонтерські ярмарки, світлини, збори… Ми намагаємося допомогти рідній країні, навіть знаходячись так далеко.
- Чи плануєте в майбутньому повертатися в Україну, в Херсон?
- Безперечно, я завжди думками з Україною, зі своїми рідними, друзями. Як би дітям не було тут добре, але, час від час,у вони приходять з питаннями: “Коли ми повернемося додому?”.
Все ж в мене постає питання: “Чи буде підтримка від держави для відновлення підприємницької діяльності? Хто забезпечить нам повернення в Україну?
Сподіваюсь на позитивне вирішення цього питання, адже Україна - це люди. Це - всі ми!
- Що б ви хотіли додати, побажати українцям?
- Я особисто думаю, що всі ми з групи вдячні керівництву навчального закладу в Україні за піклування, міжнародному Фонду CEAR, за притулок, всім добрим людям країни, яка надає нам захист. Бажаю всім миру! Україні бути!
Тільки зареєстровані користувачі можуть залишити коментар