Актуальність діяльності даної групи в тому, що всі справи та активізація мешканців громади націлена на підтримку воїнів ЗСУ, що є вкрай важливим на даному етапі життя України.

Громада сьогодні нагадує мурашник: хтось захищає рідних, служить, інші допомагають переселенцям, організовують для них нічліг та харчування, плетуть і шиють для потреб військових. 

Ініціативна група на Кіровоградщині була створена в перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну. "Новоукраїнський жіночий батальйон" до сьогодні діє відгуком на виклик ситуації в Україні з початком вторгнення на територію держави.

Актуальність діяльності даної групи в тому, що всі справи та активізація мешканців громади націлена на підтримку воїнів ЗСУ, що є вкрай важливим на даному етапі життя України.

В "Новоукраїнський жіночий батальйон" "мобілізували" всіх жінок, які вирішили добровільно вступити з першого дня війни. Тут максимально кожна жінка може реалізувати себе, свої вміння і здібності для того, щоб пришвидшити Перемогу. По першому дзвіночку жінки приходили на допомогу, не рахуючись ні з матеріальними ресурсами, ні з особистим часом.

Плели маскувальні сітки, в'язали шкарпетки, шили балаклави та подушечки для діток, в'язали килимки-сідушки для захисників, прибирали кімнати для переселенців, готували їжу - і вдень, і вночі для тих, хто добу був голодний в дорозі, а також - для наших захисників. Надавали адресну допомогу всім, хто заходив до міського палацу культури "Ювілейного". Надали психологічну підтримку жінкам, які приїхали з іншого міста працювати лікарями. Прикрасили символікою їх місце роботи та навчили плести разом з нами сітки, щоб вони не відчували себе чужими в нашій громаді.

"Жіночий батальйон" об'єднав жінок не тільки нашої громади, а й сусідніх. Обмінювалися досвідом, матеріальними ресурсами. Швейний цех, який працює з перших днів, строчить швидше за кулемет. Військове життя внесло в реальність нашої громади ще й приємні події. Багато рідних та друзів, які декілька років не розмовляли, конфліктували, зустрівшись в "Ювілейному" за загальною справою – помирилися. А ще, якщо хтось звертається за допомогою до "Жіночого батальйону" - за декілька хвилин ця допомога надається. Не існує таких проблем, які б не вирішив "Жіночий батальйон".

Як каже лідерка жіночого батальйону, "найактивніші жінки зібралися вже в перший день війни у місцевому будинку культури, обговорювали те, що сталося".

"Зізнаюся: панікували, боялися, але розуміли, що потрібно не дивитися страшні новини, а щось робити руками, тоді й голові буде легше. Вирішили спочатку плести маскувальні сітки. Плели мовчки, бо були налякані, але з часом тривога проходила. Ми розуміли, що наші чоловіки воюють на передовій, а ми вирішили, що відкриємо свій фронт – будемо плести сітки, в’язатимемо шкарпетки, будемо ткати килимки для українських солдатів, ліпитимемо вареники, пиріжки, допомагатимемо переселенцям! Так у громаді з’явився "Новоукраїнський жіночий батальйон". Сьогодні батальйон має окремі підрозділи у мікрорайонах міста, на територіях громади й навіть Новоукраїнського району".

"Зв'язок тримаємо через месенджери, там обговорюємо ідеї та допомагаємо один одному з матеріалами та необхідним обладнанням. Окрім сіток, шкарпеток, дівчата подали ідею плести килимки-сідушки для наших воїнів. Ідея виявилася корисною, швидко виготовили гачки, провели майстер-класи - й до роботи. Для килимків використовуємо старі джинси, зроблені з цупкого та натурального матеріалу. Усі наші вироби – це обереги, які ми дуже сподіваємося захистять та збережуть життя наших воїнів. І, якби сьогодні можна було скласти усі наші сітки до купи, то ми б накрили ними всю нашу область", - щиро зізнається волонтерка.

Громада сьогодні нагадує мурашник: хтось захищає рідних, служить, інші допомагають переселенцям, організовують для них нічліг та харчування, плетуть і шиють для потреб військових. 

Це порушення всіх юридичних та моральних норм: скидати бомби, використання, яких заборонене Женевською Конвенцією щодо ведення війни, на житлові квартали, обстрілювати пологові будинки та лікарні, вбивати беззахисних дітей та жінок.

"Це – геноцид українців, ми ніколи цього не пробачимо. Я звертаюся до усіх матерів світу: допомогти й підтримати Україну. Це лише єдине прохання, а все інше ми зробимо власними руками, виженемо ворога і відстоїмо свої громади", - звертається лідерка до усіх, кому не байдужі сльози дітей та матерів.

Ворог не сподівався, що в Україні йому доведеться битися не лише зі Збройними Силами України, він не думав, що зустріне шалений опір народу, який об’єднався і кожен на своєму місці наближає Перемогу. Як і ці відважні жінки, які зшивають Україну та тримають стрій.

Авторка: Оксана Мошнягул

*Текст підготовлено в рамках конкурсу матеріалів про громадські ініціативи в громадах