"Коли я приїхала в Дрогобич, я зіткнулася з тим, що я не знаю місто, куди я можу піти щось купити, не знала до якого лікаря звернутися і тому подібне. Це такі звичайні життєві моменти, з якими стикається кожна людина, яка опиняється в новому місті. Друге з чим я стикнулася, що є багато переселенців, які між собою не комунікують, а було б не погано, якби та комунікація була. Також були гострі питання, в яких саме ВПО могли один одного підтримати. Це також було причиною, що я задумалась про питання створення чату".

Сьогоднішня історія про те, як одна людина може об'єднати величезну кількість людей завдяки своїй інформаційній діяльності. Ольга Мірошниченко - внутрішньо переміщена особа з Харкова. Наразі жінка проживає в Дрогобичі. Одразу після переїзду в Ольги виникла потреба в інформації про нове місто: від інформації про лікарів та благодійну допомогу, до банальних питань: що і де можна купити для себе і для дитини? Оскільки в Дрогобичі на той час не було інформаційних каналів для ВПО, які б містили всю необхідну інформацію, в Ольги виникла ідея створити чат в Телеграмі «Переселенці Дрогобич».

"Я розуміла, що багато людей не знають, де отримати гуманітарну допомогу. І мені вкотре спала на думку та ідея, що треба створити якийсь інформаційний ресурс, об’єднати людей, створити спільноту, де люди будуть отримувати інформацію і підтримувати один одного, знайомитися також. Тому я створила чат", - розповідає Ольга Мірошниченко.

Згодом ініціатива потроху розрослася і окрім чату Ольга зайнялася створенням інформаційного Телеграм-каналу.  

"Наразі в Дрогобичі є 9 450 ВПО, в нас в чаті знаходиться 1700 осіб, це мало і не всі отримують доступ до інформації. Хочеться залучити і інших людей". 

Детальніше про ініціативу Ольги Мірошниченко - в нашому інтерв'ю.

- Розкажіть про себе, хто ви за спеціальністю, звідки ви, чи займалися до повномасштабного вторгнення росії в Україну?

- Мене звуть Ольга Мірошниченко, я внутрішньо переміщена особа з Харкова. В Дрогобич приїхала до своїх знайомих в березні 2022 року. Маю дитину, зараз дитині вже майже 2 роки, а коли приїхали в Дрогобич, то було 8 місяців.

Фото: Ніч під обстрілами. В ерогрюкзаці спить дитина

- Як змінилося ваше життя після повномасштабного вторгнення?

-У всіх змінилося життя, на жаль, не на краще. Довелося залишити рідну домівку, багато хвилюватися за близьких, за друзів, довелося створити нову реальність саме тут, довелося намагатися інтегруватися в громаду і якось продовжувати жити, бо сидіти і чекати Перемоги просто зі складеними руками не наш варіант.

Коли почалася війна 24 лютого, то я не повірила в це, що в наш час можливий такий жах. Я думала, що це ненадовго, що це все закінчиться. Я дуже вірила в переговори, бо я завжди вірю в краще, я - оптиміст. І мені завжди здавалося, що люди можуть домовитися, але я забула, що тільки з однієї сторони були люди, а з іншої - ні. І коли я зрозуміла, що ракети прилітають уже на наш район, коли прилетіло в медичний комплекс, а це найбільше в Харкові неотологічне відділення, я зрозуміла, що треба тікати, треба рятувати дитину, бо страх за дитину це найбільша рушійна сила мабуть всього мого життя. Тому ми знайшли спосіб, знайшли знайомих і виїхали до Дрогобича. До війни я була в декретній відпустці, але продовжувала працювати з декретної відпустки. Я керувала в Харкові двома копіювальними центрами і ще ми відкривали проєкт по оцифровці документації. Це - Всеукраїнський проєкт: оцифровка документації і архівних книг, їх реставрація і оцифровка для подальшого збереження. Хоча я юрист за освітою і працювала в торгівлі. І саме це мені дало старт тут, бо я займала активну позицію завжди в житті і мені хотілося допомагати людям, хотілося щось організовувати, мені це подобається.

Фото: Дрогобич, День вишиванки, 2022 рік

- Як виникла ідея створення Телеграм-чату для ВПО в Дрогобичі?

- Коли я приїхала в Дрогобич, я зіткнулася з тим, що я не знаю місто, куди я можу піти щось купити, не знала до якого лікаря звернутися і тому подібне. Це такі звичайні життєві моменти, з якими стикається кожна людина, яка опиняється в новому місті. Друге з чим я стикнулася, що є багато переселенців, які між собою не комунікують, а було б не погано, якщо б та комунікація була. Також були гострі питання, в яких саме ВПО могли один одного підтримати. Це також було причиною, що я задумалась про питання створення чату. Чому Телеграм? Тому що на момент початку війни Телеграм зробив великий скачок, багато з’явилося інформаційних ресурсів, багато людей доєдналися до цього месенджера і саме там читали новини, також і я сиділа читала там новини. Дуже багато було новин, які не сприяли стабільному стану моєї психіки. Найстрашніші новини, то були новини про смерть дітей. Останньою новиною, яка стала крапкою і я перестала їх читати - це новина про загиблу 5-ти місячну дитину в Харкові від вибуху. Я взагалі припинила читати будь-які новини. Зараз я читаю тільки те, що може бути корисним для чату і каналу. Коли я приїхала до Дрогобича, для мене, як для ВПО, була нестача інформації, було ніде ту інформацію брати і хотілося якось донести до людей, якось об’єднати їх. Плюс я не дуже люблю сидіти на місці, я почала волонтерити. Я волонтерила в "Карітасі", коли дитина спала, коли був час я щось робила, там же я знайомилась з людьми. Я розуміла, що багато людей не знають, де отримати гуманітарну допомогу. І мені вкотре спала на думку та ідея, що треба створити якийсь інформаційний ресурс, об’єднати людей, створити спільноту, де люди будуть отримувати інформацію і підтримувати один одного, знайомитися також. Тому я створила чат. Була нестача інформації: банально, що де можна купити. І так як я мама з візочком я почала бігати по місту. І мене питають, наприклад: "Де взяти вишиванку дитині?". І я беру візочок, їду по центру, питаю людей, приїжджаю на місце, бачу, що там є вишиванки, спілкуюсь з продавцем, фотографую, викладаю в чат і пишу, що ось тут ви можете купити. І так з усім іншим. Я стояла в усіх чергах на гуманітарну допомогу, бо для мене то було не лише отримання якихось продуктів для життя, а це було спілкування з людьми і спосіб розповісти про чат.

Фото: Логотип чату. Відмітки з Харкова до Дрогобича, звірено з картою

Також я зрозуміла, що до чату треба доєднувати людей. Я розробила візитки, де коротко вказала інформацію про чат, й почала розносити по гуманітарним організаціям, просити їх роздавати людям, щоб вони долучалися і мали можливість спілкуватися і отримувати якусь інформацію. Не завжди мені йшли назустріч, не завжди хотіли розміщувати ту інформацію. Це знаєте, ну, ходить дівчина і каже: «Ну, я хочу чат». Ну, хочеш, то хочеш. Не всі вірили, що це може стати інформаційним ресурсом. Згодом до чату долучився перший адмін. Це був хлопець, який критикував більше і казав, що і як треба зробити. Я зрозуміла, що в мене не достатньо технічних знань про специфіку Телеграму, розміщення чату і я йому запропонувала долучитися. І ми почали модерувати той чат, він також додавав людей, і ми продовжували поширювати новини.

Потім ми стикнулися з тим, що чат трохи розрісся, десь було близько 500 людей в чаті, то почали долучатися шахраї з різними пропозиціями з ціллю витягнути з людей гроші. Бо люди, коли знаходяться у стресі, вони більш вразливі і довірливі. А чат називається «Переселенці Дрогобич», то по слову «переселенці» можна легко знаходити. Вручну ми не справлялися видаляти шахраїв, бо їх долучалося близько 50-ти на добу, ми буквально цілодобово видаляли різні повідомлення і писали, що не сприймайте якусь інформацію, яка іде не від адмінів, перевіряйте, питайте у нас, не реєструйтеся, не надавайте дані своїх карток. Ми зрозуміли, що з тим потрібно якось боротися. До нас долучився ще один хлопець, який за освітою ІТ-шник, і він написав нам бота на платній основі, ми досі ним користуємося, він захищає буквально від 95 відсотків шахрайства. Інші 5 – вручну.

Фото: Скріншот чату. Службові повідомлення від бота

І потім я стикнулася ще з одним питанням, бо в чаті, якщо виникали якісь гострі теми, то було багато повідомлень і люди не завжди хотіли то все читати, і за цим всім губилася якась корисна інформація про якусь допомогу. І я зрозуміла, що треба створювати якийсь інформаційний канал, який треба доєднати до чату. На каналі спочатку публікувала новини тільки я, в основному, це були відповіді на запити в чаті. А потім мені в особисті дівчина Тетяна почала писати, щоб я розміщувала якісь новини і я їй запропонувала бути адміном і самій розміщувати інформацію в чаті. Вона погодилась. Потім ще одна дівчина долучилась. І зараз на каналі 3 адміни разом зі мною. Ми розподілили обов’язки: одна дівчина займається новинами про гуманітарну допомогу, друга дівчина займається публікаціями про соціально-культурне життя громади і країни. Я більше займаюсь такою інсайдерською інформацією. За час, який я прожила в Дрогобичі, я дуже багато спілкувалась із благодійними організаціями і соціальними службами, тому вони телефонують мені і можуть дати якусь інформацію, яку потрібно донести до переселенців, бо зараз в чаті 1400 осіб, на каналі – 1700. До каналу і чату почали долучатися, як і представники влади, так і представники благодійних організацій.

- Які наразі бачите результати від створення цього чату? Яку користь він приніс ВПО?

- Люди почали спілкуватися і знайомитись між собою, дружити, також зустрічі чату були. Хтось через чат знайшов житло, хтось роботу. Через наш чат і канал "Карітас" інформував про допомогу, дати і час видачі, люди збиралися і отримували ту допомогу. Також були ініціативи різні. Ось приклад: дівчина-переселенка з двома дітьми, на той момент старшій дитині було 2 роки, молодшій - 2 місяці, вона знайшла організацію, яка створює свято для дітей-переселенців «Олені Святого Миколая». Вона з ними поспілкувалася. Суть в чому полягала: діти від 5 до 12 років малюють малюнки і пишуть листа Святому Миколаю, а «олені» (це організація) розміщують у себе на сайті це і будь-який благодійник може подарувати дитині свято. Потім ця організація приїжджає у місто, потрібно було зібрати до 50-ти дітей, і вони проводять інтерактивний захід для дітей, де вони граються, співають пісні і дарують подарунки. Дівчина звернулась до мене і запропонувала це свято організувати. Ми також звернулися до бібліотеки ім. Чорновола і дівчата радо нам надали приміщення, сприяли проведенню цього свята.

- Як бачите розвиток цієї громадської ініціативи надалі?

- Наразі в Дрогобичі є 9 450 ВПО, в нас в чаті знаходиться 1700 осіб, це мало і не всі отримують доступ до інформації. Хочеться залучити і інших людей, бо ми от з подругою і дітьми гуляємо і зустрічаємо мам з дітьми, які не знають про чат, які не знають, де що можна отримати, куди дітей можна повести в місті, щоб вони провели гарно час. Мене дуже засмучує те, що є неможливість допомогти всім, завжди хочеться зробити більше. І я розумію, що упускаю цю можливість. І зараз я хочу знову надрукувати візиток, листівок, рознести по організаціям, звернутися в Ратушу, щоб при реєстрації ВПО надавали їм таку візитку, щоб вони могли додатись до чату. Також є багато ініціатив, хочеться створювати більше подій. От був запит, жінка писала, що в неї дитина 16 років, він сидить в телефоні, хочеться його якось задіяти. В дитячі простори він вже не піде, ми публікували інформацію про Молодіжний простір, бо там дуже багато всього проводиться і та жінка почала свою дитину туди водити, їй цікаво. Але ще у мене є ідея звернутись до туристично-інформаційного центру і провести якийсь квест про Дрогобич, бо підліток може сидіти вдома лише тому, що не знає міста. Є ось така ідея зробити якийсь квест-змагання про Дрогобич, про історію, з виграшем призів, сувенірами.

- Що вам особисто дало створення цієї громадської ініціативи – чату для ВПО?

- Особисто я зрозуміла, що мені проявитися було легше в маленькому місті. Харків - це мегаполіс, там багато подій, інформації. В Дрогобичі мені вдалось зупинитися, зрозуміти себе і більше розкрити свої риси. Але я, в будь-якому разі, повернуся додому і я бачу, що там для мене буде ще багато роботи, так як я відкрила себе з нової сторони, зі сторони волонтерства, допомоги людям. Я до речі, закінчила онлайн-школу волонтерства. Я бачу себе в тому, що коли буде Перемога, мого чату вже не треба буде, ми всі повернемося, хтось залишиться. Мій чат - це більше відповідь на питання людей, я роблю це для людей і якщо буде в тому чаті потреба, то коли я поїду, я передам комусь цей чат, хто буде то підтримувати. А я повернуся в Харків і буду продовжувати займатися волонтерською діяльністю, працювати. Я хочу зайнятися допомогою військовим ветеранам і їх сім’ям, сім’ям тих, хто загинув, їх дітям, допомагати якось інформаційно, можливо створю якусь громадську організацію. Все чим зможу, своїм ресурсом допомагати тим, хто втратив рідних. Це на майбутнє, це буде, коли ми переможемо.

Авторка: Леся Нестор, координаторка ВІ "Активна Громада" в місті Дрогобич