Центр розвитку "Студія щастя" - це навчальна, виховна, соціальна платформу, яка об’єднує людей за інтересами, надає якісні доступні послуги населенню, незалежно від їх матеріальних статків у сфері неформальної освіти та дозвілля, сприятиме гуртуванню активних громадян. Нині тут працюють гуртки із танців, музики, образотворчого мистецтва, і група дорослих дівчат Fit Dance Zumba.

"Ми не робимо людей щасливими, бо ми не феї й не чарівники. Ми робимо їх щасливішими".

Центр розвитку, наповнений атмосферою сімейного затишку, де панує дуже спокійна та дружелюбна атмосфера. Тут навчають малювати, танцювати, розвивають музичні здібності, проводять творчі майстер-класи, індивідуальні заняття: як для дітей, так і для дорослих. Вся робота базується на педагогіці Марії Монтессорі, тобто, спрямована на розвиток природніх зацікавлень малечі, а не використання формальних методів навчання. Акцент робиться на практиці, ключове — саме навчити дитину робити усе самостійно.

Подружжя Бачинських — Квітослава та Сергій — давно мріяли про відкриття соціального підприємства. Ідею центру розвитку реалізувати вдалося не із першого разу і аж на початку важких ковідних часів. Щойно зареєстрували громадську організацію та почали працювати із активними педагогами, були введені карантинні обмеження. Та ідею було не спинити.

"Знаєте, я досягла такого віку, коли треба розпочинати власну справу. Траплялося в мене за часів роботи на минулих посадах, коли я не погоджувалася із думкою керівництва, мала свої погляди. Тому вирішила: час брати на себе відповідальність і робити щось своє. Я філологиня за освітою, викладачка, полюбляю творити-витворяти, багато років була дотичною до різних майстер-класів, занять тощо. Тоді і подумала, що хочу створити центр розвитку. Але не просто для малечі, а для дітей і дорослих. Бо я маю стійке переконання: в Ужгороді подібного не вистачає і нашому місту це потрібно. Адже, якщо у дітей ще так-сяк вкладаємося, то про себе ми взагалі забуваємо. А ми ж всі - дорослі діти і нам потрібно періодично переключати увагу з роботи на щось інше, згадати про те, що ми колись вміли і малювати, і ліпити, і щось робити руками. Це завжди відволікає, перезавантажує і допомагає справлятися з тими негативними емоціями, із якими ми щодня маємо справу у своєму житті", — розпочинає оповідь Квітослава.

Це активне і небайдуже подружжя дуже часто можна зустріти на все можливих благодійних заходах, творчих майстер-класах тощо. Їхня закоханість у справу не може не надихати, адже поруч завжди хочеться творити і крокувати назустріч собі та своїм мріям.

"Поштовхом до створення центру розвитку, тобто, такого соціального підприємництва, стало оголошення на сторінці ініціативи "Будуємо Україну разом". Ми раніше долучалися до їхніх соціальних ініціатив, допомагали руками, так би мовити, були знайомі із Дзвінкою Білоног і вона сказала нам: "Подавайтеся!". Ми поспілкувалися із координатором осередку БУРу на Закарпатті, Павлом Прижегодським, він розповів нам про можливість взяти участь у проєкті БУР-ЛАБ – лабораторія відповідальності. Суть у тому, що ви пишете заявку свого соціального бізнесу із трьома друзями, потім на другому етапі проходите навчання із менторами (аби пропрацювати ідею) і згодом, якщо перемагаєте, то отримаєте певну суму фінансування. З першого разу в нас не вийшло, ми паралельно ще брали участь у конкурсах, зокрема конкурс стартапів від АРР "Закарпаття". Також брала участь у ще одному марафоні по щастю, так він і називався, і там багато було цікавих спікерів, які розповідали, якщо є певна мета, є мрія — ви маєте до неї йти. Бачити шляхи втілення, шукати їх і, якщо трапляються певні перешкоди, відмови — завжди питати про причину. Тобто, збирати зворотній зв'язок і згодом вдосконалювати свій проект. Ну, так я і зробила. Ми все ретельно проаналізували і, як кажуть у нас на Закарпатті, дотричі подалися ще раз. І тоді пройшли на другий етап, там було дуже класне навчання із менторкою Іриною Королець, психологинею, яка була дотичною до створення подібного простору у Львові. На онлайн захисті ми мали 5 хвилин, аби презентувати себе. Обрали саме соціальне підприємництво, адже донорська допомога — це добре, і вона дуже потрібно, аби мати шанс запустити свою справу. Але, аби розвиватися, гуртувати довкола себе так само мотивованих людей, потрібна якась стабільність. Аби люди не розбігалися, потрібно якось шукати шляхів і заробляти на себе і допомагати тим, хто цього потребує".

Тож, цього разу заявка на реалізацію Центру розвитку "Студія щастя" виграла. Зареєстрували громадську організацію, отримали грошову підтримку, почали працювати над запуском.

"Ми подумали, що це класно, адже згодом зможемо подаватися і на інші конкурси, і робити щось хороше для людей. Тобто, це не тільки момент і можливість тут і зараз, а щось в перспективі на майбутнє. Паралельно також ми зареєстрували ФОП, аби працювати легально і офіційно, щоби можна було і податки сплачувати. Закупили матеріали, котрі потрібно було кудись скласти. Пошук приміщення був найскладнішим. Ми обрали густонаселений так званий "новий район", ідея була в тому, щоб це було і інклюзивне приміщення, десь на першому поверсі, щоби воно було доступне для всіх груп населення. Після тривалих пошуків ми вмовили власника, який виставляв на продаж об’єкт, здати нам його на час, поки не знайдеться покупець. Він погодився і тоді ми організували такий собі власний "бурчик" (усміхається, — авт.). Ми і шпаклювали самі, і білили, і меблі (які нам на замовлення виготовили) удосконалювали самостійно, навіть фасад самі пофарбували! Із педагогів першою на нашу ідею відгукнулася Валентина Артюхіна, художниця та викладачка малювання. А ще ми відкрили міні садок "Клубочок щастя" на базі студії. Ми працюємо за методом Монтессорі (я є її прихильницею!), намагалися якомога краще забезпечити різносторонній розвиток, налаштувати хороший контакт дитини з педагогами".

Розповідати про свою діяльність "Студія щастя" також взялася самостійно, навчилися розбиратися в тому, як це робиться у соцмережах. Паралельно запустили і групи для дорослих, одна із яких — це лекції з грудного вигодовування. Поволі довкола ідеї центру розвитку згуртувалися небайдужі, брали участь у всіляких благодійних заходах, ярмарках. Із дотриманням усіх карантинних обмежень намагалися працювати у непростий 2021-ий. У групах уже стабільно було по 5-7 дітей. Мали творчі заняття із танців також, майстер-класи, аж потім сталося ще страшніше…

"2022 рік підкинув нам всім набагато складніші випробовування. Тільки-тільки Центр запрацював більш-менш стабільно – почалася повномасштабна війна. Вона відкинула на задвірки свідомості всі бажання розвиватися, бо основним стало бажання – вижити. Але, оскільки приміщення у нас було, то ми вирішили допомагати так, як могли на той момент. Оголосили про збір речей для людей, які приїхали в Ужгород, тікаючи від небезпеки. Приймали, збирали, забирали з-під будинків одяг, взуття, дитячі візочки, ванночки, постільну білизну, іграшки….. вже і не згадаєш все, що ми перебрали своїми руками", — каже Квітослава Бачинська і додає: "Потім ми все це сортували та відвозили в Ужгородську міську організацію Товариства Червоного Хреста України, куди щодня приходили тисячі людей. Тижні через три двері нашого закладу почали відчиняти незнайомі нам люди – всі вони питали, коли відновить роботу Центр розвитку. Чесно зізнаємось, що наважитися проводити будь-які заняття для дітей при щоденних тривогах було надзвичайно складно. Але у нас була можливість облаштувати укриття - на випадок повітряної тривоги. Ми завжди мали перекус, напої та матеріали для творчості. І, коли траплялася тривога під час занять, ми ліпили, малювали, говорили разом із дітьми. Так, мали певні вагання, але разом з тим й розуміли, що ми потрібні як дітям, так і їхнім батькам. І з цього моменту почалася магія людських взаємостосунків: щодня приходили нові обличчя, розповідали свої страшні історії, зустрічали своїх земляків, а іноді навіть сусідів. Діти почали знайомитися між собою. Ми спостерігали, як змінюється в кращий бік емоційний стан людей від можливості поговорити, поділитися своїм болем, іноді - просто від можливості побути на самоті поки дитина на занятті".

Проте через рік нам довелося змінити велике приміщення та облаштуватися у трішки меншому, але в цьому ж районі.

Також співпрацю продовжили із Рухом підтримки закарпатських військових, де на їхніх ярмарках, благодійних заходах малювали із дітьми, займали час, готували сувеніри тим, хто боронить наш спокій на передовій.

"Знаєте, "Студія щастя" працює вже два роки, наприкінці вересня ми відзначили цю річницю. Проте ці два роки були дуже насиченими, особливо непростий 2022-ий. Скільки цікавих людей ми зустріли… Декому допомогли відновити свою професійну діяльність – надавали приміщення для проведення занять. За той рік у стінах нашого Центру п’ять педагогів, психологів, аніматорів із числа ВПО проводили свої заняття. Хтось із часом зміг повернутися додому, хтось влаштувався на роботу. За всіх них ми щиро радіємо. Адже змогли підтримати тоді, коли це було вкрай необхідним. Восени наша команда реалізували великий та чудовий, хоча і короткотерміновий, проєкт психосоціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб через творчі активності за фінансової підтримки Угорської Екуменічної Служби Допомоги. Ми проводили різноманітні заходи: творчі заняття та майстер-класи, психологічні тренінги та арт-терапію. А на завершення – організували родинне свято з аніматорами, подарунками, солодощами. Також ми підсилили еко-ініціативу "Еко Чубака", завдяки благодійним пожертвам «БУРу» та Української освітньої платформи. Це був час діаметрально протилежних емоцій".

А як зародилася ідея, аби у назві фігурувало слово "щастя", — питаю Квітославу й спостерігаю, як сяють очі ідеєю, котрою вона живе, довкола якої об’єдналися молоді педагоги.

"Ми не робимо людей щасливими, бо ми не феї й не чарівники. Ми робимо їх щасливішими. Ідея назви взялася із отого першого марафону, що я вже згадувала. Там одна хороша людина сказала, що не потрібно шукати щастя десь далеко, потрібно знайти в собі те, що дарує тобі цей стан. Це надихає, знаєте? Ми намагаємося зробити людей трішки щасливішими, бо коли ти приходиш на будь-який захід, навіть якщо це лекція якась, ти отримуєш нову інформацію, вона тобі допомагає бути впевненішим в житті. Тобто це дарує тобі нову порцію щастя. А коли дитина приходить до нас, яка не вміла тримати пензлик і в неї з часом виходить намалювати якесь умовне сонечко, намалювати самостійно, і вона усміхається, і тебе також це робить трішки щасливішим. Ми всю нашу комунікацію будуємо навколо ідеї екологічності: щоб все було екологічно у всіх значеннях цього слова, із повагою одне до одного. Тобто, ми нікого не примушуємо робити щось, ми вчимо дітей бути самостійними, наприклад, якщо це малювання — то прибрати за собою матеріали, помити пензлики і палітри; якщо музика — так само, відкласти інструменти за собою; якщо десь насмітив — допоможи прибрати. Хочемо, аби не було от цього споживацького ставлення до справи. Адже це не просто послуги, це не бізнес в класичному розумінні цього слова (тому що він до сьогоднішнього дня не приносить стабільні прибутки). Ми ще не дійшли до того рівня розвитку, який би міг допомогти цьому всьому реалізуватися. Бо потім, коли ми почали проводити заходи для дорослих, я зрозуміла: Ужгород іще не готовий до того, щоби дорослі десь вкладали в себе. Десь приїзд ВПО до нашого регіону стимулював багатьох передивитися певні переконання. І більше вкладати в себе, свій ментальний стан, в розвиток дітей".

Загалом же, Центр розвитку "Студія щастя" - це навчальна, виховна, соціальна платформу, яка об’єднує людей за інтересами, надає якісні доступні послуги населенню, незалежно від їх матеріальних статків у сфері неформальної освіти та дозвілля, сприятиме гуртуванню активних громадян. Нині тут працюють гуртки із танців, музики, образотворчого мистецтва, і група дорослих дівчат Fit Dance Zumba.

"Звісно, у нас є платні послуги, але ми залишаємо віконце для людей із певних категорій. Це і діти військових, і соціально менше захищені, багатодітні, особи з інвалідністю. Ми гуртуємося довкола однієї ідеї і це дуже важливо. В мене така є місія, можливо вона така глобальна, але я щиро в це вірю. Людей потрібно намагатися вчити, що бізнес робиться за цінностями, у світі це вже переважно так і робиться. Адже всіх грошей на планеті не заробиш, а життя - одне. Потрібно своїм проєктом нести якусь вагу, цінність для суспільства, для громади, для країни. Є ідея — пояснювати, чому все це має велику вагу. Якщо говорити про "Студію щастя" - чому важливо розвивати дитину в дошкільному віці; чому важливо не забувати про себе в дорослому віці. Адже це все має вплив на наше життя і на його якість. І, якщо якомога більше підприємців буде так думати, то тим наш світ стане кращим. Це отак, у розрізі глобально, але так і є. Адже, якщо ми будемо просто заробляти гроші, не вкладаючи в справу частинку серця і душі, якихось своїх емоцій, любові до справи, воно не буде працювати так, як би мало. Я вже зрозуміла: до нас приходять люди з такими ж цінностями, подібне притягує подібне. Тому і наші педагоги мають цей вогник у собі, їм небайдуже. Часто вони говорять так: навіть якщо прийде двоє дітей — ми проведемо заняття, якщо дитина на виході буде щасливіша. Ну, з економічної точки зору це неправильно. Але ми живемо в такий час турбулентності, постійно маємо нові виклики і весь час намагаємося пристосовуватися до обставин, щоразу намагаючись стати кращою версією самих себе. І дуже добре, якщо нам вдається цими ідеями зарядити когось іще", - додає Квітослава.

Оскільки свого часу приміщення змінили на менше, то наразі міні-садочок не працює. Але подружжя Бачинських від цієї ідеї не відмовилися. В ідеальних обставинах це мав би бути просторий будинок із відкритим двором, де дітям і дорослим був би простір до різноманітних творчих активностей, аби можна було вільно рухатися й дбати про своє здоров’я.

"В Ужгороді, на жаль, в останні роки не будується нічого державного - ні садки, ні школи. Тому відкриваються приватні заклади. Адже через те, що наша область прихищає чимало людей, котрі тут знайшли нову домівку, потреба у додаткових освітніх закладах, центрах дозвілля, розвитку значно зросла. У великих містах подекуди запрацювала на повну програма "Гроші ходять за дитиною" і, якщо є приватний заклад освіти, котрий має відповідну ліцензію МОН, то частину коштів батькам компенсує держава за навчання дитини. Це набагато полегшує і роботу тим закладом, і батькам. У нас і державні непогані заклади є, але багато в чому ще є застарілі системи, підходи. Так, ми на шляху змін. І я думаю (хоча багато хто мені говорить, що це не так), що за приватною освітою майбутнє. Коли є можливість вибрати, яким шляхом рухатися дитині. Тобто, як закрити запит для розвитку дитини: хтось на фізичний розвиток, така собі спортивна стежка, хтось надає перевагу творчим напрямкам; у когось здібності до точних наук, хтось гуманітарій і так далі. І бачачи в дитині ці здібності, ти можеш обрати. Але тут є важлива пересторога: важливо реалізувати потенціал саме дитини, а не свої реалізовувати амбіції. Ми маємо йти за дитиною, і розвивати саме її здібності, і допомагати віднайти себе. Україна обов’язково переможе і ми маємо побудувати, закласти надійний фундамент. Все можливо, потрібно тільки не зупинятися, а шукати шляхів".

Спілкування із такими людьми, як подружжя Бачинських, завжди надихає, особливо повірити в себе і працювати на розбудову країни. Адже, якщо не ми, то хто? Якщо не зараз, то коли?

Довідка. Матеріал підготовлено та опубліковано в рамках проєкту "Активна Громада: право вибору", який підтримується Національним Демократичним Інститутом (NDI) за фінансування наданим Агентством США з Міжнародного Розвитку.

Примітка. Місія "Активної Громади": досягнути добробуту через демократичний розвиток громад України. Мета на 2025 рік: активізувати та залучити щонайменше 1% громадян до участі у прийнятті рішень та просуванні реформ в Україні на системній основі для добробуту в громадах України. Ініціатива створена в межах діяльності Інституту "Республіка". Ми працюємо задля підвищення свідомої активності громадян.

Авторка: Олександра Артюхіна, комунікаційна координаторка ВІ "Активна Громада" у м. Ужгород