"Ти як зайдеш у волонтерську спільноту, так вже не вийдеш з неї".

"Якщо ви не знаєте, чим ви хочете займатись, то подивіться, кому ви заздрите, тому що заздрість - хороший маркер того, що ти хочеш робити". 

"Волонтерство - то є чинник громадянського суспільства, а ми дуже хочемо будувати таку вільну демократичну країну. І волонтерство - це один зі способів голосувати за свою країну, тому що ми поширюємо цю тезу про те, що волонтерство - це інвестиція у твою країну. Нам треба оберігати те, що робить нас українцями, бо, власне, якраз експансійна політика росії була спрямована на те, що знищити культуру України. Нам треба відроджувати й оберігати нашу культуру, тому все, що ми робимо зараз, воно є важливим для майбутнього, для наших дітей". 

Богдана Турів - родом із Закарпаття. Після школи дівчина вступила на філологічний факультет в Дрогобицький педагогічний університет. На третьому курсі навчання Богдана прийшла в Молодіжний простір і з цього почалася її волонтерська діяльність. велика частина мого життя - це волонтерство. Говорячи про волонтерство, дівчина підкреслює, що це - не робота, це щось більше, як стиль діяльності: "Бо з хобі воно перейшло в щось таке серйозне якраз з початку повномасштабного вторгнення".

Згодом Богдана зрозуміла, що хоче рухатися далі і почала шукати, в якій сфері продовжувати розвивати свою волонтерську діяльність. Так і виникла ідея створити громадську ініціативу, яка зосереджена на популяризації української культури - "Теплосердні". Більше - в інтерв'ю ВІ "Активна Громада".

- Розкажіть про себе: хто Ви за спеціальністю, звідки, чим займаєтеся?

- Богдана Турів, родом із Закарпаття. Це цікава історія, як я потрапила в Дрогобич. Я поступила на філологічний факультет в Дрогобицький педагогічний університет. Жартувала, що я взагалі не знаю, що таке Дрогобич і плакала мамі, що я не хочу туди їхати. Але спойлер цієї історії, що я тут зараз розвиваю волонтерство, значить, так все так і мало бути, що я сюди потрапила. Десь на третьому курсі навчання я прийшла в Молодіжний простір і якраз потрапила на якусь подію. Ну, і з того моменту, як жартують мої дівчата-волонтерки: "що ти як зайдеш у волонтерську спільноту, так вже не вийдеш з неї". Але це дуже класно. Хоч в мене філологічна освіта, але, в принципі, воно співголосно зараз. Я працювала комунікаційницею у громадському секторі, зараз викладаю українську мову, це більше, як репетиторство. В мене багато учнів російськомовних і я відчуваю таку певну відповідальність за них. Ну, і багато учнів, які, в принципі, погано знають шкільну програму і я їм допомагаю. Я ще десь трошки вписуюсь якісь проєкти "есемемити", бо в мене добре виходить. То чому б ні? Тому зараз я в менторській спільноті «Дозрілі», допомагаю їм комунікаційно висвітлювати їхні проєкти і їхні воркшопи, вести їхній Інстаграм. У них більший акцент на емоційні компетентності - аби розвивати людину. Тобто, це - спільнота, в якій хочеться зростати. І велика частина мого життя - це волонтерство. Це не робота, це більше вже, як стиль діяльності, бо з хобі воно перейшло в щось таке серйозне якраз з початку повномасштабного вторгнення.

- Розкажіть про свою громадську ініціативу «Теплосердні». Як виникла ідея її створити?

- Це такий момент, коли волонтериш дуже довго і впираєшся в якусь стелю, коли ти вже все спробувала, на всі акції, заходи ходила. Я за ці 9 років волонтерства спробувала максимально всі сфери, в які можна було піти: спортивне, зоозахисне, культурне, освітнє волонтерство. І якийсь момент вже отримуєш вигорання і така: «А що далі?». Воно постійно якесь одне і те ж, там тусовки з волонтерами прикольні, але хочеться чогось більшого. Я відчувала, що я виросла до того, щоб робити щось сама, і в мене був досвід організації подій. Я частково завдячую «Українській волонтерській службі» цьому, тому що у мене там була роль координаторки і я прокачувалася там трошки в менеджменті і в роботі з командою. Мені завжди було цікаво, як зароджуються ці ініціативи, бо я така: «Ну а що робити? Як це взагалі має бути? Чому це має бути?». Тому що це не одна акція, яку ти організувала, там щось не сподобалось і ти вже в цій сфері не волонтериш, тут треба обрати сферу, яку ти будеш розвивати. І першочергово я створила сторінку в Інстаграмі. Я дуже люблю все креативне, над неймінгом в мене кипіла голова, і я придумала «Теплосердні», бо це тепле серце, поширення цього тепла. Але цікаво, що «Теплосердні» з початку мала бути, як ініціатива з виготовлення окопних свічок. На сторінці в архіві ще навіть перший допис: це, власне, після школи волонтерства, яку ми організували, я бачила як багато молоді долучалися, бо виготовленню окопних свічок досить легко навчитися і цьому є запит. І воно було пов’язано з назвою, бо це - окопні свічки, тепло і т.п. І я створила сторінку, зробила її закритою, опублікувала перший допис. Це така передісторія, що нас надихнуло. Там було 3 підписники. Але я подумала, що це ніби така сезонна праця, є більше запитів зимою і далі на літо воно вже спаде і ми будемо точково працювати. Потім я бачила, що багато ініціатив вже є, які в цьому напрямку працюють. Я зрозуміла, що це щось не те і воно мене не до кінця драйвить, це не щось таке масштабне. Але думка про те, щоб підтримувати захисників залишилась. Я читаю різні блоги про психологію, і в одному блозі згадувалось про те, що якщо ви не знаєте, чим ви хочете займатись, то подивіться, кому ви заздрите, тому що заздрість - хороший маркер того, що ти хочеш робити. І я дивлюсь свою стрічку в Інстаграмі, в мене багато підписників: Богдана Неборак веде блог про літературу, «The Ukrainians» - вони часто висвітлюють культуру, я тоді вже була підписана на Віталію Олійник з Дрогобича, яка веде свій блог про етноприкраси. І я в якийсь момент така: «Я теж так хочу». І тоді вже зрозуміла, що культура - вона цікава, вона не розкрита. І культурне волонтерство - воно ніби є, але воно ніби розмите з-поміж усіх. У нас є дуже потужний екологічний рух, до прикладу, але культурного - дуже мало. І я така: «Клас. Неймінг залишаємо. Буде культурна ініціатива». Ідея вона, ніби, викрастилізувалися з усього, але ще важливий момент, що треба мати поштовх, щоб це зробити. І я це все продумала, прописала і... не почала. І так сторінка залишилась. І десь приблизно 2 місяці минуло, сторінка була заморожена. І про оцей перший крок я не часто розповідаю, бо він не є позитивний, але він важливий. І це те, що рухає «Теплосердні» зараз. Це, була неділя, я досі пам’ятаю цей день, мені чоловік прислав доставку квітів, він на фронті, він тоді був на східному напрямку, і буквально, я йому сфотографувала ці квіти і через пів години він мені написав, що двоє його побратимів загинули, вони згоріли заживо прямим попаданням російської ракети. І це мене дуже вразило. Я це важко переживала, бо це близькі люди для нього і, зокрема, ти починаєш із ним це переживати, бо він взяв на себе роль повної комунікації із рідними, тобто те, що він переживав, переживала і я. І там ще була така історія, що в одного з цих побратимів дружина була на останньому місяці вагітності і вона мені телефонувала… Малий народився, його назвали Олександром, у них більш-менш зараз все добре, але це така історія дуже болюча. І це якраз все було з неділі на понеділок і я така: просто сиджу і під впливом всієї цієї історії розумію, що я постійно відкладаю, що завтра може і не бути, тому що у них точно були плани на майбутню дитину, на повернення додому і т.д, а в них в один момент все це забрали. І мені дуже боляче за них, і я вирішила, що в пам’ять про них я запущу цю ініціативу. І якось в той момент воно поєдналось: культурне волонтерство на підтримку захисників, що всі наші події вони мають бути благодійними. Я не думаю, що це може зупинитися, бо це сильна мотивація: робити це в пам’ять про них.

- Скільки людей налічує ваша ГІ? Що вам вже вдалось втілити? Які резюльтати Ви бачите?

- Люди – це найкращий результат, хоча я типовий досяжник, мені треба цифри показати, бо якщо цифр немає, то подія не добре організована. Ми поділяємо на команду та спільноту.

Команда - це чітко люди, які допомагають організувати всі ці процеси, і в нас є поділ на такі дві маленькі підкоманди: одна – це організаторки, це волонтерки, які організовують подію в Дрогобичі, вони з Дрогобича, зі мною нас четверо. І окремо - маленька підкоманда, ми називаємо їх творчині. Це дівчата, які відповідають за наш другий компонент роботи - це просвіта у сфері культури, тут є четверо дівчат, двоє з Івано-Франківська, двоє з Києва.

Якщо говорити про спільноту, то ми недавно запустили відбір у спільноту. У нас є такий чат бот, у якому людина натискає: «Долучитися до спільноти» і їй вибиває короткий тест, щоб перевірити, наскільки відсотків вона «теплосердна». Це тест побудований на основі наших цінностей. Проходячи короткий тест, людина отримує доступ до закритого чату. В загальному нас зараз 20 людей тільки пройшли тест, але якщо говорити скільки людей долучалися до наших подій, то ми нараховуємо до 35-ти людей. Це така тепла, лояльна аудиторія, перша, яка реагує на все, що ми робимо.

Якщо говорити про те, що ми зробили вже, то найпершою подією був кінопоказ: ми дивилися документальний фільм «Юкі». Я про нього зовсім випадково дізналася,. Це фільм, присвячений українським емігрантам-хокеїстам, які виступали закордоном, які закарбували свої імена на кубку Стенлі. Це близько 40-ка імен, про яких ми мали знаємо, про яких хочеться розповідати. І ми дивилися цей фільм і розігрували книжку «Юкі». Ми тоді зібрали 656 грн для Госпітальєрів.

Я планувала, що ми будемо щось таке маленьке організовувати, але потім у нас трапився благодійний концерт гурту «Tember Blanche». Це була найбільш стресова подія в нашому досвіді, але ми її організовували спільно зі спільнотою УВС. Якщо говорити в загальному, то наш прибуток сягав 36 тис. грн, але частину коштів ми дали гурту і були витрати по оплаті світла в приміщенні, тобто, чистими донатами в нас було близько 19 тис. грн. Також ще дозбирали в Інстаграмі і більше 20 тис. грн відправили бригаді мого Жені. Це була подія, яка показала, що благодійні концерти такого масштабу з такими виконавцями набагато важче організувати, ніж просто маленький кінопоказ, але ця подія мала місце і я дуже пишаюся, що нам вдалося, бо всі факапи - вони наші, ми їх всі зібрали і потім вже аналізували з дівчатами. Далі був ще проєкт, яким я пишаюся - це був триденний воркшоп «Набуваємось», власне, від цього моменту стартує наша робота зі спільнотою, тому що ми до цього організовували події і приходили люди, яких ми не знали, а тут ми собі чітко поставили ціль, що ми хочемо розуміти, хто є з нами тут в Дрогобичі.

На цьому воркшопі ми вчили проєктному та івент-менеджменту, трошки про творчість, дискутували про культуру та місце культури і розробляли такі ідеї заходів, проєктів.

Якраз одну з ідей будемо реалізовувати наприкінці серпня. Вона буде ще більш масштабна, але я сподіваюся, що нам вдастся її зробити. Після цього ми зосередились на внутрішній роботі зі спільнотою, більше такі закриті заходи, зустрічі, посиденьки зі спільнотою. Також недавно організували книжковий ярмарок таємних книг. Ми продали від 150 книг, зібрали 18211 грн. Ми відправили кошти на 80-ту десантно-штурмову бригаду, у них великий збір на більш ніж 2 млн грн.

- Які виклики у вашій діяльності Ви можете виокремити і як вдалося їх подолати?

- Найбільший виклик, якщо все брати в загальному, то це - робота з командою та волонтерами, тому що, насправді, мені легше придумати цілу концепцію якогось проєкту, ніж набрати людей, попрацювати з ними, притертись до них, чітко розподілити що їм робити. Тобто, у нас після ярмарку, ми коли рефлексували з дівчатами, аналізували, як пройшла ця подія, то вона вийшла одна з найкращих, в нас мало було факапів, ми найкраще підготувалися, але єдине, на чому ми всі зійшлися - це те, що в нас було забагато волонтерів, більш ніж у нас було ролей для них. І ми зосередились на тому, щоб не йти в кількість, а в якість, щоб люли чітко знали, що їм робити.

- Як Ви бачите подальший розвиток Вашої ГІ, які плани на майбутнє?

- До кінця липня ( 2023 року, - прим. ред.) плануємо працювати внутрішньо над спільнотою, наші внутрішні події, онлайн та офлайн збірки для них. Також хочеться зосередитись на навчанні команди, підсиленню їх. Мені хочеться, щоб поруч зі мною люди зростали та отримували певні навички. Ми вже провели опитування, що їм буде цікаво дізнаватися і буде стартувати таке міні-навчання для команди про комунікації, партнерства, написання текстів. Я дуже мрію, щоб це все працювало без мене, поки що це ще так не автономно від мене. Наприкінці серпня плануємо працювати над проєктом, пов’язаним з українським кіно, поки не анонсуємо не розповідаємо, але хочеться ще в цю сферу зайти. І плануємо працювати з новою аудиторією: з дітками, хочеться цю культуру і просвіту прививати змалку, і думаємо про те, щоб щось зробити неформальне для дітей, можливо, якийсь фестиваль з українськими митцями. Також будемо зустрічатися із Запорізькою спільнотою УВС, які розробили турнір «Українофіли». Це турнір в сфері просвіти щодо української культури, творчості, мемів з політики, музики, кіно і т.д, неформальний турнір, в якому змагаються команди і вони відгадують різні завдання, більше дізнаються про свою країну. Плануємо білше дізнатись про цей турнір, можливо в Дрогобичі таке організуємо. Також в нас є мрія почати працювати із кримсько-татарською культурою, поширювати і дізнаватися про неї. Це дуже класно, що ми всі любимо вивчати англійську, але під боком є дуже класна кримсько-татарська мова, а чого ми її не вивчаємо? Я ставлю собі це запитання. Це така багата мова і треба її знати, хочеться її оберігати, аби не занепала ця культура.

- Чому, на Вашу думку, важливо громадянам об’єднуватись в громадські ініціативи?

- Була у нас класна дискусія, якраз ви тоді нас запрошували з «Активної Громади», про волонтерство і допомогу ЗСУ, і один пан дуже гарно сказав, що волонтерство - то є чинник громадянського суспільства, а ми дуже хочемо будувати таку вільну демократичну країну. І волонтерство - це один зі способів голосувати за свою країну, тому що ми поширюємо цю тезу про те, що волонтерство - це інвестиція у твою країну. І чому це важливо? Бо можна просто обмежитись роботою з 8-ї до 6-ї з якимись своїми базовими потребами, але хто тоді буде цю країну розвивати? І в нас дуже чітка мотивація того, що поки захисники на фронті відвойовують сантиметр нашої землі, то нам треба... От, в нас є такий надпис на футболках: «Оберігаю культурний вогник», то нам треба його оберігати. То, якщо говорити про сферу «Теплосердних», нам треба оберігати те, що робить нас українцями, бо власне якраз експансійна політика росії була спрямована на те, що знищити культуру України.

Нам треба відроджувати і оберігати нашу культуру, тому все, що ми робимо зараз, воно є важливим для майбутнього, для наших дітей. В маленьких містах це набагато приємніше робити, тому що будувати оцю спільноту набагато легше, коли ти вже один одного знаєш і одна людина прийшла поволонтерила, привела іншу людину, а та написала в себе в сторіс про це, ще хтось побачив і долучився. І так будується та спільнота. Хоча, я думаю, що все це можна робити і у великих містах. І чекаємо на деокупацію аби і туди зайти, бо через волонтерство їх можна буде повернути до України, зокрема і через культурне волонтерство.

Авторка: Леся Нестор, координаторка ВІ "Активна Громада" у місті Дрогобич