"Вони там сильні, а ми - тут сильні. І все буде добре": кожен бореться на своєму фронті - як у Богуславі волонтерки створили благодійний театральний осередок

"Любов і байдужість, життя і смерть, боротьба і підтримка: саме про це документальна вистава "Нормальні пацани і тут перекантуються". А ще - це про те, що надважливі для суспільства теми та історії війни - можна і потрібно доносити до людей за допомогою мистецтва", - розповідає координаторка ВІ «Активна Громада» у Богуславі Анастасія Ращенко.

За її словами, для Богуслава це був дуже новий формат.

"І це був як виклик в організації. І насправді – ми змогли! Я дякую своїй команді акторів, режисерці, що ми от в такому форматі порушили надважливе питання: що ми просто не маємо права зараз бути байдужими. Війна триває і кожен з нас має щось робити, щоб перемогти!". 

Підготовка до вистави тривала майже 2 місяці. Сама ж команда однодумців зібралася дуже швидко, продовжує Анастасія Ращенко:

"В нас дуже цікава зібралася команда, якось так випадково люди потрапили в життя одне одного. Це були і мої знайомі, друзі, які привели своїх друзів, а ті потім своїх. Тему ми буквально під час першої зустрічі ми собі придумали, визначили. Це реальні 10 історій 10 реальних жінок. Хтось розповідав свої власні, ділився тим, що було глибоко всередині і зараз з’явилася можливість поділитися. Хтось переповідав чиїсь історії, так званих донорів. І в процесі підготовки сценарію історії не змінювалися, навіть залишалися ті самі слова".

Реальні історії війни дружини солдата, нареченої солдата, сестри солдата, колеги солдата, волонтерки, колеги дружини солдата… І для когось - це власні історії й спогади, які сиділи десь глибоко всередині й з’явилась можливість їх висловити, розповідає одна із учасниць спектаклю - 21 річна Катерина Селецька з Богуслава. Для дівчини це був перший досвід гри у виставі:

"Це мій перший досвід при таких умовах виступати, і особливо в документальному театрі саме воєнного часу. Треба кожну історію пронести через себе. І це крутий досвід, тому що ми так ходимо всі байдужі, а коли думаємо, чуємо інші історії – щось наче зачіпає всередині й можливо щось починаємо робити. У виставі я розповідаю свою історію. Мій колега пішов добровольцем на фронт від телебачення. Зараз він льотчик, ми з ним спілкуємося насправді щодня. І я передала всі свої емоції, всі свої переживання. Навіть пишучи оцей монолог свій, що я виступала і говорила його – я не думала, що я настільки багато емоцій відчуваю. А коли тільки розповіла це людям я справді заглибилася у свої почуття".

Інша ж учасниця команди, Анастасія Самусенко, раніше пробувала себе в ролі акторки, тому, як тільки почула, що в Богуславі збираються ставити виставу – приєдналася до команди без вагань:

"За освітою я музикант, тому до мистецтва маю безпосереднє відношення. В театр закохалась будучи в таборі «Київщина», де з нами працював професійний режисер і де відбувалась моя перша серйозна вистава. Тому, коли почула про організацію театру у Богуславі, без роздумів доєдналась. До того ж, вистава має благодійну мету. А зараз як ніколи хочеться бути дотичною до перебігу війни, хочеться бути опорою для наших воїнів, тому роблю все, що від мене залежить".

Серед акторів все ж є й одна професійна. Олена Поліщук з Богуслава у театральній сфері вже більше 4-ьох років. Втім, такого досвіду і підготовки, і самого формату ще у дівчини не було: «Я очікувала, що буде трішки складніше працювати не з професійними акторами. І знаєте що скажу? В цьому є свій смак! Але всі, хто прийшли у цей проєкт – це люди, які самі хотіли, ніхто нікого не змушував. І це найголовніше. Адже коли є справжнє бажання, коли ти щось хочеш - ти це робиш. І тут це відбулося. В усіх було бажання, всі хотіли донести ці історії, відкрити душу, зачепити струни чиєїсь душі».

Найменшою учасницею театрального осередку є 15-річна Марія Зорич. Каже, з самого початку по іншому все уявляла, втім, наразі, щаслива бути частиною команди: «Я знайшла цей театральний колектив за допомогою моєї класної вчительки. Вона кинула в наш чат однокласників різні гуртки і там був театральний гурток. І оскільки я давно хотіла піти на театральний, тому попросила вчительку записати мене туди. Так я і потрапила в документальний театр. Насправді я не знала, що ми будемо займатися благодійною справою. Я, просто, геть не так це уявляла. Але я дуже рада, що ми займаємося такою корисною справою, насамперед для наших Збройних сил, адже збираємо для них кошти. Також, показуємо суспільству, що не можна бути зараз байдужими. Я дуже рада, що вони з'явилися в моєму житті. Ми будемо розвивати наш театр ще більше і більше».

Серед учасниць є і викладачка Богуславського гуманітарного фахового коледжу, вдова АТОвця, Наталія Батрак. Доєдналася до команди, аби не дати забути в тилу про те, що війна триває:

"Чому я вирішила взяти участь у дійстві? Нагадати, що війна продовжується, хоча ми і не чуємо вибухи, тільки відголоси, але кожного дня на полі бою гинуть наші Захисники. Деякі люди, в тилу, про це забули, типу «Моя хата скраю». Моя участь у виставі допоможе згадати про те, що ця війна нас всіх стосується, і ми є другим фронтом, який зобов'язаний, всім чим може, допомагати, щоб пришвидшити Перемогу!".

І вже після перших виступів до команди театрального осередку у Богуславі доєдналася і Софія:

"Мені 16 років, навчаюся на педагогічному факультеті, дуже мріяла спробувати активізувати себе в акторській діяльності і здається в мене щось трішки виходить. Дуже цікаво спробувати себе у такі сфері, зрозуміти, що підходить саме тобі. Більше того, я познайомилася з багатьма крутецькими людьми, і це не тільки цікаво, а і корисно. Не лише для себе. Адже так хочеться допомогти нашим Захисникам, які потребують нашої допомоги. Дуже подобається вся наша активність і позитив коли зливається в одне ціле. Дуже рада, що попала в цей колектив".

До команди також долучилася і режисерка з Києва Аліна Карташова. Каже: тема - надважлива, а формат - дозволяє донести цю проблематику до якомога більшої кількості людей: «Я зараз не маю змоги фінансово допомагати, тому переходжу на культурний фронт – допомагаю тим, що я можу робити. Так як моя спеціальність режисура і ми можемо зробити виставу, яка є дуже актуальною, дуже болючою, вона на часі. Окрім цього ми можемо зібрати кошти військовим, і ми збираємо на автомобіль. Одна з мотивацій цієї вистави – розкриття теми байдужості і саме в містах де майже не зайшла війна. Хочеться якось відкрити їх свідомість. Змушувати вставати їх і діяти. Адже, якщо людина байдужа до війни – до вона, в принципі, байдужа до нашої нації!».

Наприкінці грудня театральна волонтерська група втретє у Богуславі зіграла соціальну, благодійну, документальну виставу "Нормальні пацани і тут перекантуються". Нова акторка, нова локація, нові глядачі, але все ті ж сильні емоції, які викликає вистава, кожен монолог і кожна історія. Дійсно, нікого не лишає байдужим. Ні акторів, ні глядачів. І плакали, і сміялися, і тамували подих, і згадували власні історії...

За допомогою вистави триває збір коштів для 3-го механізованого батальйону 28 окремої механізованої бригади "Південь", які наразі виборюють нашу свободу на Бахмутському напрямку. А саме – на автівку. І вже зібрали понад 17 тисяч гривень.

Наразі команда домовляється за покази в інших містах. Тож, далі буде…

Авторка: представниця ВІ «Активна Громада» у м. Богуслав Вікторія Дивнич