Ці енергійні дівчата різного віку, професій та сфер зацікавлення працюють під одним спільним знаменником — вони міцно об’єднані, аби допомогти пораненим військовим. Волонтерки навідуються до тих, хто проходить лікування у медичних закладах обласного центру Закарпаття - в Ужгороді. Символічно цю групу дівчат прозвали "помагаторами", бо вони щоденно готові підставити своє плече допомоги. А ще — мотивувати інших бути активними, задля спільної мети.

Ми поспілкувалися з однією із лідерок цього важливого волонтерського руху Вікторією Сулимою. Символічно, що говоримо у проміжках поміж роботою, домом, приготуванням, волонтерством та навідуванням вояків. Тих, завдяки кому ми живемо під жовто-блакитними прапорами.

"Ми довго не думали про назву, вона прийшла якось сама. Так сталося, адже слово "допомога" постійно буквально висіло у повітрі. Ми часто ставили собі це запитання: «Хто як не ми допомагатимемо?», адже цієї помочі потребує так багато людей", - розпочинає розповідати Вікторія. І додає, що ініціатива волонтерства розпочалася для закарпаток з ужгородського вокзалу ще у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Адже тоді Ужгород став справжнім прихистком для сотень тисяч українців. Хтось їхав транзитом, а хтось — залишався.

"Ми з чоловіком, здавалося, цілодобово були на вокзалі. Це тривало від двох з половиною до трьох місяців. Ми зустрічали людей, допомагали їх розселяти, розвозити, відправляли як за кордон, так і скеровували в різні міста Закарпаття. І також тут, в Ужгороді, поселяли. Часом доводилося не просто шукати, а "вибивати" для них якесь житло. Були випадки, коли доводилося залучати адвокатів, аби допомогти багатодітним мамам виїхати закордон", - каже вона і згадує, що згодом великі хвилі міграції на вокзалі стихли, але допомоги однаково потребували ті, хто знайшов свій прихисток в Ужгороді. Кількість людей все росла, тому потрібно було залишатися небайдужими.

"Тоді долучилися до створення так званої "гуманітарної шафи": ужгородці несли нам необхідні речі, одяг, який люди змогли б отримати за потреби. Вона в зараз функціонує на вул. Гагаріна в Ужгороді. За головну там Лариса Ковач. А коли почався період урожаїв, зокрема, винограду, яблук, слив, до нас почали звертатися люди, чи не потрібно поділитися й таким. Так і зародилася ідея — разом помогти зібрати урожай і віднести пораненим хлопцям у лікарні", — пригадує Вікторія. Тоді вона написала кільком своїм друзям, знайомим, а також і переселенцям, хто готовий був допомагати, і взялися до справи.

"Спочатку ми зібрали яблука, як зараз пам’ятаю. А згодом до нас звернувся власник саду, Микола Петрович, запросив зібрати й інші сезонні овочі та фрукти. Нашим пораненим і так завжди був запит на такі вітаміни, тому ми й погодилися. Тоді ми потребували більшої кількості вільних рук. Списалися із координаторкою "Руху підтримки закарпатських військових" Галиною Ярцевою й оці жорна "помагаторів" закрутилися. Ви ж розумієте, що нашим хлопцям бракує отакого простого людського спілкування. Вони ж не тільки фізично поранені, а моральна підтримка важлива. І тоді у розмові із Галею слово за словом, подумали: "А може ще смаколиків донесемо?". Так і з’явилися в нас і кухарі, і пекарі, й кондитери. Всі. У період зимових свят навіть колядниками стали! Цілий десант".

Важливо, що навідуються до хлопців ті, хто має на це моральний ресурс. Однак "помагатори" осторонь не стоять: хто не може сходити, вдома пече, варить, збирає — усе, аби волонтери не приходили із пустими руками. А свої бесіди приправляли ще й смачненьким. Тут головне — увага й небайдужість.

"Звісно, виникають часом і труднощі. Адже з кожним військовим потрібно встановити контакт, не травмувати, розговорити. Не у всіх зразу виходить, але майже за рік нашого волонтерства на моїй пам’яті тільки один не пішов на контакт. Знаєте, багатьом хлопцям потрібен психолог. А деяким - й фаховий юрист для консультацій. І я просто тащуся від того, що долучаються класні юристи, які згодні надавати усі послуги з консультування та супроводу, надсилання запитів абсолютно безкоштовно. Ще часто кажуть, що війна десь там далеко для наших краян, але от в моєму колі спілкування це геть не так. Немає такого дня, аби хтось не приєднався до допомоги. Кожен день дзвонять, питають, чим можуть бути корисні. Це просто окриляє і дає надію, що все у нас буде класно. І що ми прорвемося, і що ми все робимо правильно!", — із захопленням додає пані Вікторія.

"У нас у місті є чудова майстерня Ігоря Запорожця, де він із дітьми робить усілякі вироби із дерева, щось конструюють, вчаться лагодити. І його дружина вирішила долучитися до наших "помагаторів". Знаєте, вона у нас стала таким здібним пекарем. Не можу вам передати! Зробити три торта "Наполеон" і величезну каструлю голубців? Легко. Такі особисті історії дуже надихають! А ще дуже часто трапляються певні поломки в лікарні. Розумієте, крісел колісних для хлопців, милиць, каталок тощо. То тільки я напишу допис про необхідність допомоги — і вже є не один майстер. У нас так було, коли виникла гостра потреба відремонтувати от ці крісла колісні. Зголосився хлопець зранку, а вже на наступний день сім крісел були, як новенькі. Люди телевізори встановлюють, колонки приносять, от холодильник подарували. Неймовірно!".

Вікторія Суліма зазначає, що є й небайдужі закордоном:

"Вийшла на мене волонтерка з Іспанії, котра сказала, що в захваті від усього, що ми робимо. І от вона постійно тепер надсилає речі першої необхідності: рушники, серветки, пеленки, сухі душі, памперси, медичні препарати тощо. Так само є жінка в Італії, вона давно виїхала із України, то гуртує довкола себе небайдужих. Діаспора активна, проводять збори, закривають потреби".

Також Вікторія захоплюється і згуртованістю ужгородів, коли дуже часто на різноманітних ярмарках зустрічаєш волонтерів.

"Знаєте, пригадую випадок, коли на котромусь із заходів на моїй волонтерській зміні до мене підійшла дівчинка. Виявилося, що вона із "павучків" (це ті волонтери, які плетуть маскувальні сітки для вояків). І каже, знаю, що ви опікуєтеся пораненими, ось візьміть. І протягує мені таку зім’яту дещо купюру, я тоді подумала, що то двісті гривень, а виявилося, що ціла тисяча! Уявляєте? І зробила вона це тихо, без афішування. І таке зі мною постійно трапляється. У нас безмежно класні люди і я так цьому тішуся!".

Говоримо також і про плани "помагаторів". Адже окрім дівчат, котрі готують та годують, є й ті, хто приходить підстригти хлопців. Зараз, за словами Вікторії, прагнуть зробити щось на кшталт групи психологічної підтримки.

"Ми уже з вами говорили, що багатьом нашим військовим потрібні психологи, комусь і психотерапевти. Тому ми шукаємо зараз охочих, хто б погодився на отакі індивідуальні спілкування з вояками, можливо групові. А то знаєте, іноді у фахівців буває дуже насичений графік, а говорити із пораненими треба вже і постійно. Ступені ураження в хлопців дуже різні, відповідно, різні методи лікування, медикаментів. Кожен переносить це по-різному. Вони ж стільки всього бачили на лініях зіткнення, стількох втратили, стільки пройшли. Це треба мати неабияку силу, а ми — люди, і кожному із нас потрібно це прожити. Тому важливо для якісної реабілітації, аби поруч були фахівці. Ми спілкувалися з Анатолієм Філібабою, він наголошував на тому, що до кожного треба свій індивідуальний підхід і з чого взагалі почати розмову із військовим. Раніше ж мало у кого був досвід консультування в умовах війни, коли йдеться про військових з травматичним синдромом".

"Помагатори" активно співпрацюють з усім медичним персоналом лікувальних закладів, і часто й лікарі стають такими собі волонтерами.

"Знаєте, без лікарів, персоналу неможливо добре допомогти. Це має бути такий один спільний кулак допомоги. Ми постійно запитуємо про потреби, що і як допомогти, в чому покращити умови, куди направити наступний вектор підтримки, що приготувати. І розуміємо, що усі люди й фактор вигорання не можна відкидати також. Ми маємо поставити наших мужніх військових на ноги. Адже воюють вони за кожного з нас, за наше майбутнє. Ми мусимо давати зрозуміти медикам, що ми будемо поруч, і підкреслити: вони теж дуже важливі, від нас разом залежить багато що. І, звісно, ми їм дякуємо. Не забуваємо про санітарочок, медсестер. Персонал старається, ми розуміємо важливість бути у нормальних взаєминах. У нас же одна ціль й одні завдання: бути в тилу опорою тим, хто поклав за нашу українську, справжню, незалежність своє здоров’я".

Ми ще довго гомонимо із Вікторією Сулимою про плани закарпатських "помагаторів", аж поки в неї вкотре не дзвонить телефон. Допомога потрібна тут і зараз. А завдяки отаким людям із вогником в очах і серці, ще дужче розумієш: Україну точно не зламати, адже кожен людський ґвинтик працює на спільну перемогу.

Довідка. Проєкт “Активна Громада: право вибору” підтримується Національним Демократичним Інститутом (NDI) за фінансування наданим Агентством США з Міжнародного Розвитку.

Примітка. Місія «Активної Громади»: досягнути добробуту через демократичний розвиток громад України. Мета на 2025 рік: активізувати та залучити щонайменше 1% громадян до участі у прийнятті рішень та просуванні реформ в Україні на системній основі для добробуту в громадах України. Ініціатива створена в межах діяльності Інституту «Республіка». Ми працюємо задля підвищення свідомої активності громадян.

Авторка: