Як ви зрозуміли, це міф! І грунтується він на неправильному розумінні такого поняття як позовна давність. Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (ЦК України), “позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу”.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у 3 роки. Вона поширюється і на вимоги про стягнення заборгованості зі сплати внесків. Але загальна позовна давність і 3 календарні роки - це не одне й те саме. Перебіг позовної давності може зупинятися (наприклад, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна подія) або перериватися і починатися заново (наприклад, якщо боржник вчинив дії, які свідчать про визнання боргу - сплатив частину заборгованості, уклав договір реструктуризації заборгованості тощо). Тож за певних умов позовна давність може не минути і за внесками, простроченими хоч 10, хоч 30 років тому.

Більше того, сплив позовної давності не припиняє зобов’язання сплатити внески, і не є перешкодою до подання позову про стягнення заборгованості. І тим більше не є підставою для її списання.

Як свого часу роз’яснив Верховний Суд, суди повинні розглянути справу по суті та дати оцінку вимогам і доводам сторін незалежно від спливу позовної давності. Лише після цього може бути застосована позовна давність - і лише за заявою сторони, зробленою до винесення судом рішення.

І навіть застосування позовної давності має наслідком лише відмову в позові (тобто, в примусовому стягненні), але не “списання” заборгованості. Заборгованість продовжує зберігатися за боржником - просто ОСББ не може її стягнути примусово. Але її завжди можна погасити добровільно. Навіть якщо боржник, не бажаючи, “помилково” погасить заборгованість, за якою минула позовна давність, ОСББ не повинне буде йому цю суму повертати - про це прямо говорить ст. 267 ЦК України.

Тому ОСББ не має жодних підстав “списувати” борги співвласника лише через сплив позовної давності!