"Благословення та прокляття волонтерства" - саме до таких сакральних визначень дійшла панельна дискусія «Допомога ЗСУ в Дрогобицькій громаді. 9 років війни та рік повномасштабного вторгнення».

Всеукраїнська ініціатива «Активна громада» в Молодіжному просторі Дрогобича в середу, 24 травня, організувала та провела панельну дискусію «Допомога ЗСУ в Дрогобицькій громаді. 9 років війни та рік повномасштабного вторгнення».

Мета зустрічі була поставлена амбітна – започаткувати серйозний аналіз волонтерської роботи та допомоги ЗСУ в Дрогобичі та на Дрогобиччині, адже зрозуміло, що це ініціатива з 2014 року і ще надовго. 

І розмова на таку, на перший погляд, просту і зрозумілу, можливо, навіть об’єктивно дещо заїжджену тему вийшла напрочуд глибокою та відвертою, хоча зібрала людей, які давно і добре знають одне одного – знакових волонтерів Дрогобиччини та представників влади Дрогобицької міської ради та Дрогобицької районної військової адміністрації. Інколи ці два визначення поєднувалися в одній людині.   

В результаті діалогу зійшлося все: вміння та, головне, бажання волонтерів Дрогобиччини висловити свої досвіди, відчуття та болі в поєднанні з тонкою тактовною модерацією дискусії координаторами ВІ «Активна Громада» Оленою Юркевич та Лесею Нестор. 

Зрозуміло, що буде не нудно і чесно стало з відповіді учасників на перше запитання «Як Ви прийшли у волонтерство?». Яскравий представник ініціативи «Дрогобиччина SOS» Володимир Бараняк на це зазначив: «Я егоїст. Я роблю все лише для себе. Я не хочу, щоб п’яний Ваня вбив мене за те, що у мене гарний годинник». 

Поляк з українською душею Артур Деска, який зараз представляє «Українську гуманітарну групу», зізнався, що волонтерити почав у 2004 році з Помаранчевої революції. А те, що розпочалося в Україні у 2014-му, жодним чином не може залишити осторонь активну людину. Волонтерство як ініціативу та явище пан Артур назвав зародженням громадянського суспільства в Україні, коли громадяни України приймають рішення бути активними, брати на себе відповідальність за те, що робиться в державі, допомогти, підставити плече там, де держава не дотягує.

Волонтерка і держслужбовиця Леся Пашко назвала волонтерство приходом у стан допомоги іншому. Представниця Дрогобицької районної військової адміністрації Марія Ярошович поділилась відчуттями, що волонтерство – це добре виконувати свої обов’язки. 

Волонтерка Ірина Юрчак прийшла у «Дрогобич SOS» у 2014 році слідом за батьком. І, слава Богу, досі знаходить сили та ресурси реагувати на запити бійців. Так, часом накриває втома, бажання відключити телефон, але потім приходить думка: «Хлопцям відмовити не можна».

Підприємець та волонтерка Оксана Радищак розповіла, що у волонтерство її залучила подруга у 2014 році. Та й так відтоді пішло допомога приміщенням, речами найпершої потреби, амуніцією. Сьогодні основне спрямування зусиль пані Оксани – співпраця з Трускавецьким військовим госпіталем, організація допомоги та культурного дозвілля поранених військовослужбовців.

Дуже цікавими мотивами волонтерства поділася координаторка культурної ініціативи «Теплосердні» Богданка Турів: «Волонтерство – це мій спосіб змінювати те, що мене бісить, голосувати за свою країну. Не писати пости у Facebook, а робити роботу. Для мене волонтерство – це не про пожертву, це про інвестицію».

За місцем роботи – заступником декана історичного факультету ДДПУ – застало волонтерство Андрія Зам’янського. З 2014 року розпочав надавати психологічну допомогу. Після 24 лютого 2022 року найперше знадобилася допомога внутрішньо переміщеним особам. Пізніше – пораненим бійцям, які почали прибувати в Дрогобич. Наступний запит – підготовка психологічна до відправлення на фронт. І робота з матерями загиблих героїв…

Найбільшим плюсом та водночас найбільшим мінусом волонтерської роботи Володимир Бараняк назвав свободу, з якої випливає велика одноосібна відповідальність при прийнятті рішення. Єдиний шлях витримати довгий марафон і вижити – вийти на формулу «Нуль емпатії», як це не парадоксально. Тобто, допомагати з холодним розумом та без емоцій. Тому, що кожна людина насправді живе у своїй бульбашці та судить по собі. 

І найвитривалішого волонтера може зламати знецінення його праці та відвертий осуд: «Та ви не задурно то робите! Та, якби я мав стільки часу і грошей, я б теж волонтерив…».Або рідні військових, які інколи сприймають волонтера як магазин: «А що у вас є?».

В ідеалі, було б добре, якби дійшло до того, що волонтерством будуть займатися люди професійні, а ми змогли б відійти від цього благословення та прокляття - підсумував Володимир Бараняк. Бо насправді після війни буде багато людей зі своїм специфічним ПТСР волонтера. А тут ще й держава пробує запровадити реєстрацію волонтера – під виглядом блага звільнення від оподаткування пробує запустити бюрократичну машину.

Авторка: Ірина Циган, активістка ВІ "Активна Громада" в місті Дрогобич