"Після Перемоги нам треба одразу готуватися до нової війни й вже якісно. Бо, поки існує імперія, поки існує бодай частина її маргінального населення, над нами завжди висітиме Дамоклів меч", - Вікторія Жуйко, волонтерка із м. Ужгород. 

Вікторія Жуйко родом з Ужгорода. Займається волонтерством, починаючи з 2014-го. Наразі представляє Рух підтримки закарпатських військових. У волонтерство Вікторію привів брат - Віктор Синько. Саме тоді, у 2014-му, він був поміж перших прикордонників, які відбули на Луганщину. 12 травня цього року під час бойового завдання Віктор героїчно загинув. З 23 жовтня 2023 року почався збір підписів під петицією про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) штаб-сержанту Синько Віктору Миколайовичу. Сім'я загиблого звертається до всіх небайдужих залишити свій підпис. 

"Досі важко усвідомити це, важко не те, що змиритися, а навіть повірити. Але я розумію, що якщо я хочу помсти, я маю допомагати тим, хто залишився там. І допомагати тим пораненим, хто тут - на славу і спокій на небесах мого брата штаб-сержанта", - каже волонтерка.

Більше про історію Вікторії Жуйко - в інтерв'ю. 

- Розкажіть, будь ласка, про себе: хто Ви, чим займались до повномасштабного вторгнення? Яку ініціативу чи організацію представляєте?

- Мене звати Вікторія Жуйко, я представляю Рух підтримки закарпатських військових. У мирному житті була власкором одного всеукраїнського видання. У волонтерстві з початку війни, а саме - з травня 2014 року. За цей період стала мамою двох доньок. Діти з мамою також активно волонтерять. 

- Як Ви дізналися про те, що в нашій країні почалась війна? Які були емоції, думки, дії?

- Сказав чоловік. Перша думка: "Не може бути!". Телефон. Соцмережі. Усі пишуть про вибухи в інших містах, а у мене дитина на кухні снідає і має йти до школи. Ступор, розгубленість, а потім повідомлення у батьківський чат: "Уроків не буде". І дзвінки з-за кордону від друзів з пропозицією швидко збиратися і їхати до них.

- Чи можете поділитись тим, як змінилось Ваше життя після 24 лютого 2022 року?

- Не можу поділитися, бо воно не змінилося. Це просто почалося інше життя. Абсолютно інше. Війна змінила кожного, своєрідний рубікон перейдено. Так, як було вже не буде ніколи. І ніхто не знає, що буде попереду. Тому треба готуватися. Як кажуть: "Хочеш миру - готуйся до війни".

- Які виклики стояли перед Вами на початку війни та чи змінилося щось зараз через 1,5 року?

- Колись ми вітали донечку з Днем народженням, бажали щастя, здоров’я, здійснення мрій, усього найголовнішого у житті. На що вона у 4 чи 5 років відповіла: "Головне - вижити". Ми тоді усім Фейсбуком дружно посміялися. А зараз для кожного з нас - головне вижити, залишитися людиною, допомогти здобути Перемогу над ворогом.

- Чи відбулись зміни у Ваших цінностях? Чи відчули зміни цілей? Що є для Вас зараз важливим?

- Зрозуміла, що найголовніше те, що можна взяти за руку. Що все матеріальне – це витрати. Що найцінніше – це свобода і гідність. І що ніколи не можна засуджувати, не можна дозволяти гніву й емоціям брати верх над розумом і холодним прорахунком.

- Ви досить активна людина. Скажіть, що Ви вкладаєте у поняття "активний громадянин", чому важливо бути активним нині?

- Тому, що у пеклі найгарячіші казани готують для тих, хто у час війни чи іншої біди займає горду позицію нейтралітету. "Не моя війна", "Я їх туди не посилала", "Я - пацифіст, я за мир" - це фрази, на звук яких хочеться стріляти. Сьогодні адекватні люди мають розуміти, що активність надзвичайно важлива. І не тільки у соцмережах. У нас війна. І війна всюди.

- Ви зараз активно займаєтесь волонтерською діяльністю. Що стало поштовхом? Що Ви вкладаєте у слово "волонтер"?

- Для мене це болюча тема. У волонтерство я прийшла у 2014 році, у травні. Саме тоді на Схід поїхав мій брат Віктор Синько. Він був поміж перших прикордонників, які відбули на Луганщину. Я питала, чому саме він поїхав? На що отримала відповідь: "А хто, як не я?". Я завжди з гордістю кажу, що у волонтерство мене привів мій брат, і кожному я намагаюся допомогти, з думками про нього. На превеликий жаль, 12 травня цього року під час бойового завдання мій брат героїчно загинув. Досі важко усвідомити це, важко не те, що змиритися, а навіть повірити. Але я розумію, що якщо я хочу помсти, я маю допомагати тим, хто залишився там. І допомагати тим пораненим, хто тут - на славу і спокій на небесах мого брата штаб-сержанта Віктора Синька.

- В чому знаходите ресурс, сили для своєї щоденної діяльності?

- Я просто не допускаю таку думку, що можна зупинитися і нічого не робити. Коли я думаю, що мені важко, то зразу перед очима окопи й бліндажі.

- Що, на Вашу думку, кожен з нас може робити для наближення Перемоги України?

- Усе, що від нього залежить. Добре робити свою роботу, донатити. Допомагати волонтерам, допомагати пораненим. Допомагати військовим, які повертаються. Роботи непочатий край!

- Що б Ви хотіли сказати громадянам України? Які маркери відзначили б? Що варто чи не варто робити?

- Тільки одне: чи впевнені ви, що робите достатньо? Колись війна закінчиться, ваші діти чи онуки запитають: "А що ти робив, коли була війна?" Чи буде кожному з нас що відповісти?

- Якою Ви бачите нашу країну через 10 років?

- Незалежною. Країною вільних людей. Це найголовніше.

- Що зробите після Перемоги в першу чергу?

- Ух, це дуже складне запитання. Перший місяць думала, що буду пити шампанське. Через пів року хотілося б просто вийти на вулицю на кілька годин без телефону. А зараз чітко усвідомлю: після Перемоги нам треба одразу готуватися до нової війни й вже якісно. Бо, поки існує імперія, поки існує бодай частина її маргінального населення, над нами завжди висітиме Дамоклів меч. 

"Чим більше росіян ми вб'ємо зараз, тим менше доведеться вбивати нашим дітям" – з останніх слів Романа Ратушного. І як би страшно не було, але я погоджуюся.

Довідка. Матеріал підготовлено та опубліковано в рамках проєкту "Активна Громада: право вибору", який підтримується Національним Демократичним Інститутом (NDI) за фінансування наданим Агентством США з Міжнародного Розвитку.

Примітка. Місія "Активної Громади": досягнути добробуту через демократичний розвиток громад України. Мета на 2025 рік: активізувати та залучити щонайменше 1% громадян до участі у прийнятті рішень та просуванні реформ в Україні на системній основі для добробуту в громадах України. Ініціатива створена в межах діяльності Інституту "Республіка". Ми працюємо задля підвищення свідомої активності громадян.

Авторка: Ганна Мелеганич, координаторка ВІ "Активна Громада" м. Ужгород