Активний громадянин - це людина, яка активно долучається до суспільних процесів, має свою точку зору на проблеми суспільства та бере участь у їх вирішенні. Вони можуть бути волонтерами, брати участь в місцевому управлінні, голосувати, вести активну громадську позицію тощо.

Активність є важливою, тому що кожен громадянин має можливість впливати на формування та реалізацію політики у своїй країні або громаді. Чим більше людей активно залучені в цей процес, тим більше голосів буде враховано, а це призводить до більш демократичного суспільства.

Активні громадяни допомагають змінювати суспільство на краще, вони не лише критикують, але й пропонують конструктивні рішення, вони діють. Варто бути активним, щоб зробити свій внесок у спільну справу, а також розвивати себе як особистість, вдосконалюючи власні навички та розширюючи своє бачення світу.

Олегу - 23. Він народився на Луганщині. До початку повномасштабного вторгнення росії в Україну був студентом медичного університету ДЗ "ЛДМУ" в Рубіжному. Був волонтером Товариства Червоного Хреста України, виконуючи обов'язки інструктора з першої медичної допомоги, займався науково-просвітницькою роботою від Студентського наукового товариства та активно залучався до життя університету, бувши членом навчального сектору студентської самоврядування. Наразі Олег живе в Рівному, навчається, активно займається влонтерством та має на меті стати неврологом-психіатром, а далі - підвищити кваліфікацію до психотерапевта. Про цілі, мрії, вплив мистецтва на людину, про те, чому активізм важливий - читайте в інтерв'ю. 

- Розкажіть про себе: хто ви за спеціальністю, чим займалися до повномасштабного вторгнення росії в Україну?

- Мене звати Олег, мені 23 роки. Я народився в селищі Новопсков Луганської області. У свій вільний час займаюся фізкультурою, мистецтвом і самоосвітою. Обожнюю книги, музику та кінематографію, а також ціную гарні розмови і дискусії. Взагалі я веду активне життя і постійно пробую себе у чомусь новому, наприклад, стендап або вивчення маркетингу та менеджменту. Моя мета - стати неврологом-психіатром. Далі підвищити кваліфікацію до психотерапевта, щоб впроваджувати тілеснооріентованої підхід, лікувати словом і руками, фізичне та психічне. Це сфера медицини, мене найбільше цікавить і до якої в мене є велика пристрасть. При тому, що нас чекає великий виклик стосовно реабілітації та соціалізації військових. Тисячі людей, яки готові пожертвувати життям, стануть жертвою саморуйнування, якщо вже зараз не почати розробляти та відпрацьовувати різні заходи та стратегії по реадаптації військових до цивільного життя.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну я був студентом медичного університету ДЗ "ЛДМУ" в Рубіжному, що на Луганщині. Мій досвід тут був дуже різноманітним: я був волонтером Товариства Червоного Хреста України, виконуючи обов'язки інструктора з першої медичної допомоги, займався науково-просвітницькою роботою від Студентського наукового товариства та активно залучався до життя університету, бувши членом навчального сектору студентської самоврядування. Працював, мріяв, зустрічався та міг спокійно спати.

- Як змінилося Ваше життя після 24 лютого 2022 року? Чи пам’ятаєте той день в деталях? 

- 24 лютого назавжди відбились в моїй пам'яті. Напередодні 24 лютого дивився прямий ефір з путіним і думав, чого очікувати. Зранку в серці палав жах, але продовжив навчання і надіявся на те, що їх стримають на кордонах і усе мине... Говорив з метір’ю, яка живе в росії, та кликала мене поїхати до них або в село, з якого я родом. Посперечалися через це…

Моє життя суттєво змінилося: втрата можливості бути з рідними, накопиченого за довгі роки роботи та звичного оточення, досвід життя, коли нема нічого, до чого так звикли (вода, газ, світло, зв'язок) та кожен день може стати останнім. Це зробило мене тим, хто я є наразі. Через біль та втрату, смуток та гнів я прийшов до боротьби, як внутрішньої, так і зовнішньої, став більше відкритий та сміливий до світу (бо життя одне і не ясно, коли воно закінчиться), навчився цінувати та радіти самим простим речам та адаптуватися під любі умови. Я став сам собі зоною комфорту, але це не зупиняє мене виходити із неї. 

- Як змінилися Ваші цінності, цілі, пріоритети? Що для Вас є зараз важливим?

- Мої цінності та пріоритети дійсно змінилися після 24 лютого. Я почав більше цінувати людяність, вдячність за кожен день життя, свій вплив на оточуючий світ, вірність та підтримку близьких, а також - життя в цілому, не тільки власне, а й життя інших людей. Мої цілі також зазнали змін. Зараз для мене важливо реалізуватися, боротися за кожен день і майбутнє. Я прагну до навчання, до нових знайомств, до активного впливу на життя оточуючих мене людей.

Важливим є також збереження душевного спокою, стійкості, життя без очікувань, відвертості та щирості. Я намагаюся жити в гармонії з самим собою, не дозволяючи обставинам зіпсувати моє внутрішнє сприйняття світу.

- Чи займалися Ви раніше громадською діяльністю, активізмом, можливо, волонтерством?

- З 2019 року, коли вступив в медичний університет, почав волонтерити. Спочатку був волонтером ТЧХУ, далі вже став інструктором з першої допомоги. Знайомився з іншими людьми, організаціями та фондами. Волонтерив як ефективна фізична сила для розвантаження того-іншого, збирався з молодіжною радою у своєму рідному містечку, щоб прибирати пляжі та поля, писав з ними проєкти. Волонтерив як аніматор на заходах для дітей і як вожатий дитячого табору на день прийомних сімей. Долучався до просвітницьких заходів 100LіfeRubіzne. Активно долучався до різних ініціатив від університету та громади, завжди був радий поспілкуватися з людьми стосовно ведення здорового способу життя. Та й інше, що вже, мабуть, і не згадаю.

- Що Ви вкладаєте в поняття “активний громадянин”? Чому, на Вашу думку, варто бути активним?

- Активний громадянин - це людина, яка активно долучається до суспільних процесів, має свою точку зору на проблеми суспільства та бере участь у їх вирішенні. Вони можуть бути волонтерами, брати участь в місцевому управлінні, голосувати, вести активну громадську позицію тощо.

Активність є важливою, тому що кожен громадянин має можливість впливати на формування та реалізацію політики у своїй країні або громаді. Чим більше людей активно залучені в цей процес, тим більше голосів буде враховано, а це призводить до більш демократичного суспільства.

Активні громадяни допомагають змінювати суспільство на краще, вони не лише критикують, але й пропонують конструктивні рішення, вони діють. Варто бути активним, щоб зробити свій внесок у спільну справу, а також розвивати себе як особистість, вдосконалюючи власні навички та розширюючи своє бачення світу.

- Що саме стало для Вас поштовхом почати займатися волонтерством та що Ви вкладаєте в це поняття?

- Почати займатися волонтерством мене спонукала, перш за все, потреба зробити щось реальне, щось, що матиме безпосередній вплив на світ навколо мене. Я відчував, що хочу допомогти, хочу бути корисним. Я не міг стояти осторонь, коли бачив біль і страждання людей, бо вони мені так знайомі.

Волонтерство для мене - це не просто допомога іншим. Це спосіб самореалізації, спосіб відчути себе частиною чогось великого, важливого. Це можливість розвиватися, вчиться новому, зустрічатися з цікавими, активними людьми.

Це спосіб виявити свою людяність, відчути, що ти здатен змінювати світ навколо себе. Волонтерство - це практична діяльність, яка дає можливість застосувати свої знання і навички тут і зараз, а не чекати кілька років до отримання диплому.

Як казав український письменник, "Найважливіше - це людина". І я дійсно вірю в це. Волонтерство допомагає мені краще розуміти людей, бачити їхні потреби і страждання, і робити все можливе, щоб полегшити їх життя. І це робить мене сильнішим, більш відкритим до світу, більш сповненим любові до людей.

- Що, на Вашу думку, кожен із нас може робити для пришвидшення Перемоги?

- Я вірю, що кожен з нас має надзвичайну силу, яка може змінити хід війни, а саме - силу дії. Як казала Леся Українка: "Воля, воля, воля! Нація ти велика, коли воля в тобі могутня!".

Нам необхідно зробити більше, ніж просто бути обізнаними. Ми повинні активно розвиватися, розширювати свої горизонти, вчитися новому.  Наше суспільство стикається з численними викликами, і ми повинні бути готові їх вирішувати. Тарас Шевченко казав: "Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь." Ці слова зараз актуальні, як ніколи.

Кожна дія має значення, навіть найменша. Лайк або пост в Instagram може підняти настрій бійцю на передовій, а пожертва на підтримку ЗСУ або допомога тим, хто не може дбати про себе, донорство крові може врятувати життя.

Але ми маємо подумати і про майбутнє. Наші військові повернуться додому. Їм потрібно буде реадаптуватися до цивільного життя, знайти своє місце в мирному суспільстві. Як казав Франко: "Слово, праця – от моє військо!". І ми повинні допомогти їм знайти це "військо" в мирних умовах.

Так - часи випробувань, але я вірю в силу нашого народу. Я вірю в нашу Перемогу, бо, як казав Василь Симоненко: "У нас всіх долі одна, всіх нас каламутить біда. Якщо упадемо - разом, а якщо встанемо - то вгору!".

- Хто для Вас є знаковою особистістю сучасності серед українців і чому?

- Для мене знаковою особистістю сучасності є Сергій Жадан. Ця людина, поет і письменник стоїть на передовій ідеологічної боротьби за Україну. Він став голосом тих, кого часто не чують: молоді, незрозумілі, забуті. Він не боїться говорити правду, не боїться ставити незручні питання.

Жадан пише про нашу ідентичність, про нашу біль, про наше бажання жити в країні, де правда не продається, а людяність є головною цінністю. Він не просто розповідає історії, він закликає до дії, до змін. Як він казав: "Наша задача не просто вижити, а залишитися людьми". Ці слова стали моїм кредо.

І є ще одна особистість, яка для мене є важливою - це Лесь Подерв'янський. Він - бунтар, який не боїться висміяти те, що вважається недоторканним, і не боїться бути незрозумілим. Він пише про те, про що боїться говорити багато хто, він відкриває нові горизонти, він викликає до рефлексії.

Але не менш важливі для мене і українські науковці, і лідери волонтерських рухів. Вони - ті, хто творить нашу майбутнє, хто не здався, хто продовжує боротися за кращу Україну. Вони - мої герої. Вони - ті, хто надихає мене щодня. Як казав Іван Франко: "Якщо є в нас ще сила і воля, то ми встанемо, покажемо, що ми варті життя". І ці люди доводять це щодня.

- Які у Вас є “червоні лінії”, через які Ви ніколи не переступите у своїй  діяльності?

- Можливо, колись я мав "червоні лінії", яких ніколи не переступив би. Але сьогодні, у війні, іноді здається, що їх вже немає. Вбивство? Якщо це ворог, російський солдат, який прийшов в мій дім, в мою країну, то це стає можливим.

Я відчуваю гнів, обурення, ненависть. Ці емоції отруюють мене, але в той же час вони кличуть мене до боротьби. Я використовую всі доступні інструменти, навіть якщо вони провокують мене переступити через мої власні моральні межі. "Благими намірами будуеться дорога в пекло", - говорить стара мудрість. І я це приймаю, я готовий прийняти всю відповідальність за свої дії. Вбити его та народити людину.

Але є одна річ, яку я ніколи не зможу зробити - це стати бездіяльним. Бездіяльність - це найбільша зрада, найбільше зло. Коли я чую питання: "Що країна зробила для мене?", я відповідаю: "А що ти зробив для своєї країни?".

Я намагаюся вчитися, я намагаюся бути кращим, я намагаюся долати своїх внутрішніх демонів і зробити щось добре для свого народу. Я навчаюсь бути екологічним, втілювати свої наміри в життя без шкоди для інших. І це не легко, але я не здаюся. Як казав народ: "Вік живи - вік вчись". І це стало моїм особистим викликом.

- Якою Ви бачите Україну через 10 років і як має трансформуватися суспільство, щоб цього досягти?

- Через 10 років я бачу Україну як сильну, незалежну, розвинену державу, де люди живуть в достатку і безпеці, де кожен має можливість реалізувати свій потенціал. Бачу країну, яка є важливим гравцем на міжнародній арені, яка відстоює свої інтереси та є прикладом для інших.

Щоб досягти цього, суспільство має трансформуватися. Ми повинні перейти від культури виживання до культури розвитку, від менталітету "хто я, щоб змінити щось?" до менталітету "я маю силу змінити світ навколо себе". Потрібно почати вірити в себе, в свої можливості, в своє майбутнє.

Повинна відбутися глибока трансформація освітньої системи, щоб вона готувала не просто спеціалістів, але й громадян, здатних думати критично, самостійно приймати рішення, відповідально ставитися до себе, до інших, до своєї країни.

Ми повинні створити ефективну систему охорони здоров'я, де кожен громадянин матиме доступ до якісної медичної допомоги. Повинні створити справедливу систему правосуддя, де кожен буде рівний перед законом, де не буде корупції та зловживань.

І, безумовно, ми повинні продовжувати боротьбу за свою незалежність, за своє право жити вільно на своїй землі. Ми повинні зміцнювати свою армію, свою оборону, щоб ніхто не міг загрожувати нашому майбутньому.

- Чи змінилося його ставлення до своєї професії під впливом війни?

- Війна змінила моє ставлення до своєї професії. Я завжди був прагнучим до допомоги людям, але війна зробила це бажання ще сильнішим. Я почав бачити, що моя роль як лікаря - це не тільки лікувати тіла, але й душі. Я розумію, що моя робота впливає на людей не тільки на рівні фізичного здоров'я, але й морального, емоційного, соціального.

Зрозумів, що мені потрібно бути ближчим до суспільства, бути активним громадянином. Медицина - це не тільки про ліки і операції. Це про людей, їхні емоції, страхи, бажання. Я почав вчитися не тільки в області медицини, але й культури, філософії, економіки, політики... Я хочу розвиватися, як особистість, я хочу бути лідером думок, мати сильний морально-етичний компас.

Я вірю, що кожен з нас може зробити свій внесок у боротьбу за мир і свободу. І я, як лікар, маю свою роль у цьому. Моя робота - це допомагати людям, це давати їм надію. І я буду продовжувати це робити, незалежно від обставин.

- Які є точки опори, які зараз допомагають Вам триматися?

- Мої точки опори - це все те, що робить мене сильнішим, наповнює життя сенсом і допомагає рухатися вперед.

Мої нові знайомства відкривають мені нові горизонти, дають можливість навчитися чомусь новому, поділитися досвідом. Вони надихають мене на розширення моїх знань, вони змушують мене виходити з моєї зони комфорту.

Мистецтво допомагає мені висловити свої почуття, свої думки, свій біль. Я малюю і пишу вірші, це є моїм способом впорядковувати свої емоції, свої думки. Я публічно виступаю, щоб поділитися своїми думками, своїми переживаннями з іншими.

Займаюсь зі своїм тілом, бо це є частиною моєї любові до себе. Я роблю те, що приносить мені задоволення – піклуюся про своїх близьких роблю компліменти, підмічаю найкраще в людях, роблю масаж, пригощаю солодким. Мої щурики - це моя маленька родина, я люблю їх як своїх дітей, вони три мої опори.

Я активно беру участь у житті, я не хочу просто перебувати на цьому світі, я хочу його змінювати, робити його кращим. Можливо, так я втікаю від думок про себе. Іноді, коли біль стає надто сильним, я приймаю транквілізатори або снодійні, а також антидепресанти на постійній основі.

Моя найважливіша точка опори - це моє відчуття відповідальності за своє життя, своє щастя, свої горе. Я розумію, що мої сльози і кров - це лише крапля в океані, але кожна крапля важлива, кожна крапля робить океан глибшим.

- Яким чином має трансформуватися наше суспільство у найближчі 10 років, щоб Україна могла досягти розвитку?

- Для того, щоб Україна могла досягти розвитку протягом наступних 10 років, необхідно зосередитися на кількох ключових аспектах:

- усвідомленість: це починається з освітньої системи. Важливо формувати в молоді усвідомленість про важливість активного громадянства, вчинків та відповідальності. Вони повинні розуміти, як їхні дії впливають на суспільство в цілому;

- співпраця: потрібно сприяти культурі співпраці на всіх рівнях суспільства - від місцевого управління до національної політики. Це означає відкритий діалог, активне слухання та зміцнення спільнот;

- розвиток людських цінностей: Необхідно зміцнювати цінності, такі як чесність, відповідальність, взаємоповага та солідарність. Ці цінності є основою стабільного та процвітаючого суспільства;

- політика відвертості та підтримки: влада повинна бути прозорою та відкритою для діалогу з громадянами. Важливо створити механізми для громадської участі та контролю за діями влади;

- освіта: реформа освітньої системи повинна бути одним з пріоритетів. Освіта повинна бути доступною, якісною та відповідати потребам сучасного ринку праці. Особлива увага повинна бути приділена підготовці викладачів, оновленню навчальних програм та впровадженню інноваційних методів навчання;

- узяти найкращий досвід інших країн: Україні необхідно вивчити та адаптувати найкращі міжнародні практики у сфері управління, економіки, освіти та соціального захисту. Однак, при цьому, важливо враховувати специфіку та контекст українського суспільства. Та приділити увагу до помилок інших країн. Також важливо аналізувати причини занепаду та викликів, з якими стикаються інші країни, щоб уникнути подібних помилок;

- економічна стратегія: необхідно розробити довгострокову економічну стратегію, яка би сприяла стабільності, розвитку та конкурентоспроможності країни. Надати пільги для малого та середнього бізнесу, сприяти йому;

- технологічний розвиток: технології продовжують революціонізувати світ, і Україна повинна активно втілювати інновації в освітній, економічний та соціальний сектори.

- охорона навколишнього середовища: з огляду на глобальну проблему зміни клімату, забруднення та нанесеною війною шкоди довкіллю важливо інтегрувати принципи сталого розвитку в усі сфери суспільного життя.

Це все вимагатиме значних зусиль,віддачі та внеску від усіх громадян країни.

Автор: Артем Яцунок, регіональний координатор ВІ "Активна Громада"