Вже зараз ми повинні проговорювати можливі плани відновлення нашої країни, аспекти на які потрібно першочергово звернути увагу і фактори над якими вже зараз ми повинні працювати. Проте, на мою думку, нам варто зрозуміти, що держава це не зробить самотужки, а наша участь та залученість до цих процесів є вкрай важливою. Адже люди - це ніби маленькі цеглинки, з яких потім збудують великий і гарний дім. Саме люди здатні відбудувати, трансформувати та змінити власну державу на ту, в якій вони хочуть жити, та на ту країну, про яку вони так довго мріяли. Зараз все в наших руках і ми не маємо права бути пасивними та відстороненими, адже саме ми творимо власну історію.

Україна. Країна, яку більшість іноземців вважала росією. Країна, де є корупція, де ще відчуваються радянські уламки. Країна, що ще потребує реформування.

Україна. Країна, що прагне вступити до Європейського Союзу. Країна, що має вдале географічне положення, адже знаходиться в центрі Європи. Країна, що має суспільство освічених та ініціативних. Країна, де люди, які колись не вірили, що можуть щось змінити, об’єднались, почали волонтерити та долучились до ініціативних груп.

То ж яка ця країна? Якою вона є чи якою б вона стала? Ніхто не знає. Адже ранок 24 лютого 2022 року розділив життя України на до і після. Минулі проблеми стали не на часі, стали не такими важливим, а проблеми, що так ретельно приховували, або не помічали, стали наріжним каменем. Війна змінила життя країни, змінила життя людей – змінила все. Вона внесла свої корективи у майбутнє України й нам варто прийняти той факт, що як раніше вже не буде. І не тому, що буде краще чи гірше. А тому, що буде точно по-іншому.

Війна несе суцільну розруху, смерть, кризу, розбиває інфраструктуру, нищить міста і села, і добре, якщо ця війна не твоя і не на твоїй землі, проте вона все ж на нашій території й варто проговорювати можливі варіанти повоєнної відбудови України. На мою думку, про відбудову варто говорити у двох контекстах: матеріальному та ментальному. 

Почну з матеріального контексту. Тисячі зруйнованих будинків, розбиті квартири, знищена інфраструктура та заміновані території – це все варто відбудовувати та покращувати, змінювати та розміновувати. Отож на що потрібно звернути увагу.

Відновлення міст і сіл: за даними KSE, а також за підрахунками Міносвіти та Міністерства охорони здоров'я, за понад 10 місяців війни Росії проти України пошкоджено, зруйновано або захоплено 149.3 тис. житлових будинків, а саме: 131.4 тис. приватних будинків, 17.5 тис. — багатоквартирних та 280 гуртожитків. Внаслідок бойових дій пошкоджено або зруйновано понад 3 тисячі освітніх закладів, з-поміж них: 1.4 тис. — середньої освіти, 865 — дошкільної, 505 — вищої освіти. Також пошкоджено 64 великі і середні підприємства, 84.3 тис одиниць сільгосптехніки, 31 інтернат, 44 соціальні центри, майже 3 тис. магазинів, 593 аптеки, майже 195 тис. приватних легкових авто, 14.4 тис. комунального транспорту, 330 лікарень, 595 адмінбудівель державного та місцевого управління. За підсумками грудня 2022 року також пошкоджено або зруйновано 1327 закладів сфер культури, спорту та релігії, а саме: 907 закладів культури, 168 спортивних закладів, 157 обʼєктів туризму та 95 релігійних обʼєктів. Тобто, руйнування дуже масштабні й вже зараз варто працювати над планом відновлення територій. Рішення певною мірою вже є, адже багато країн погоджуються допомогти Україні з відновленням окремих регіонів. До прикладу, Естонія офіційно погодилась відбудувати дитячий садок в Овручі, що на Житомирщині. Також, Албанська столиця Тирана погодилась відбудувати один з інфраструктурних об'єктів в Ірпені. А запропонували допомогти у відбудові міста Бучі, що на Київщині, відразу два партнери: американське місто Олбані, що є столицею штату Нью-Йорк, а також Тайвань. Й такі випадки все частішають. Але ми повинні також орієнтуватись і на себе: складати вдалі плани, шукати допомогу всередині країни, працювати з досвідченими будівельниками, щоб ці споруди були справді якісні. Адже, під час Recovery Forum Ukraine 2022 Президент Конфедерації будівельників Лев Парцхаладзе наголосив: «Ми не такі багаті, щоб робити відбудову України дешево». 

Також варто проговорити і розмінування територій України. Адже, за даними SkyNews, зараз заміновано 40% наших територій і наразі це найбільш замінована країна в світі. Зрозуміло, що на розмінування підуть роки, а наших спеціалістів буде замало, тому варто обговорити з нашими союзниками питання допомоги їхніх саперів, бо це значно пришвидшить процес.

Інфраструктура: коли відбуваються масові ракетні атаки, то найчастіше ракети якраз-таки летять до критичної інфраструктури. Бо, якщо ці ракети долетять, то люди залишаться без світла, без води, без газу. Це те, чого прагне росія: залишити базові потреби українців не закритими, щоб викликати паніку, пригнічений стан, зневіру, страх. Це є дуже важливою проблемою, адже в Україні централізована система інфраструктури й коли «прилітає» в один сектор, то в більшості випадків суміжні сектори також перестають працювати. Нам варто працювати над можливою децентралізацією систем критичної інфраструктури, щоб розосередити її, тобто варто працювати над новими схемами цих систем, а також варто звернути увагу на їх захист. Це можуть бути різного роду споруди, конструкції й т.д., які можуть значно зменшити удар. Ще засобом боротьби з цією проблемою може бути використання альтернативних засобів енергії, в основному, це - генератори. Про те, як зараз працюють енергетичні системи розповів в інтерв'ю BBC експерт з енергетичних питань Володимир Омельченко: “...Дійсно будуються схеми доставки електричної енергії, тобто, з більш потужних ліній передач високовольтних на менш потужні, з використанням менш потужних трансформаторних станцій і це правильно робиться, це по-перше. По-друге, зараз енергетична система дещо по-іншому готується до нанесення ударів і вже перед тим, коли прогнозують черговий удар, то система переводиться у найбільш безпечний стан при ударах і пошкодженнях…”. Таким чином, питанням захисту критичної інфраструктури вже давно займаються.

Укриття і безпечні будинки: зрозуміло, що Україна переможе, проте сподіватися на те, що росія остаточно полишить плани захопити нашу країну в майбутньому - не варто. Ми мусимо дбати про оборону держави, щоб захистити себе. Повномасштабне вторгнення росії показало, що ми не зовсім були готові спочатку: більшість укриттів, які повинні були підтримуватись в належному стані, були затоплені, закидані сміттям і т.д.. Тобто, сховищ, які б відповідали усім нормам, було уже й не так багато. Тому нам варто працювати над цим, потрібно переглянути усі «дійсні» укриття, перевірити їх стан, привести їх до ладу та постійно підтримувати їх у належному стані. Також потрібно замислитись про систему захисту будинків, яка діє в Ізраїлі. Як пише Еспресо Захід, це обладнання спеціальних кімнат, де будуть металічні двері та жалюзі, своєрідне бомбосховище, яке дає змогу захиститись від удару певної сили. Зазвичай “мамади” (спеціально обладнані кімнати) будують одна на одною, щоб утворити так званий “безпечний стояк”.

Фото (timesofisrael.com): Будівництво мамади

Фото (Еспресо Захід): Приклад “безпечного стояка” у будинку

Промисловість: на окупованих територіях було зруйновано велику кількість заводів, фабрик, вугледобувних шахт, які підтримувати промисловість України. Також під час масових ракетних ударів або в місцях ведення бойових дій частково була призупинена їх діяльність, а це все впливає на нашу економіку. Тому на цей виклик потрібно реагувати негайно. Хорошим ходом на даний час є релокація підприємств на безпечнішу територію, проте деякі підприємства було зруйновані вщент і їх відновлення буде з нуля. Можна спробувати залучити іноземних інвесторів для відбудови нашої промисловості, а також, на мою думку, держава могла б надавати якісь певні квоти, допомогу підприємцям, які виявлять бажання почати свій бізнес з нуля на деокупованих територіях.

Але, крім цих проблем, існують не менш важливі проблеми психологічного характеру, позиціонування України, менталітету, які здатні зруйнувати наше суспільство зсередини. До прикладу, чому так багато іноземців не вірили в Україну та перемогу або чому так часто нас ототожнювали з росією? Чому деякі українці ненароком поширюють проросійські тези, навіть не розуміючи цього? Чому і досі виникають конфлікти, пов’язані з мовним питанням? Це все результат неуважності суспільства та влади до цих проблем і їх треба вирішувати, якщо ми хочемо трансформуватись після війни та стати справді громадянським суспільством. Отож, на що варто звернути увагу.

Імідж України: з початком повномасштабного вторгнення ми зрозуміли, що Україна у світі не була надто популярною, багато людей взагалі ототожнювали її з росією. Дехто вважав нас слабкою державою з купою проблем. Такі стереотипи виникли через те, що ми надто мало працювали над нашим іміджем, в той час, як російська пропагандистська машина, в яку вливали мільярди доларів, “віщала” з усіх можливих телеканалів в Європі та в світі про велич московії та недодержаву Україну. Під час війни проблема застосування «м’якої сили» стала першочерговою, адже багато країн відмовляло нам в постачанні зброї, а також в елементарній підтримці на світовій арені. Зараз все змінилось, але після війни ми повинні все ж зберегти ці зміни й почати працювати на міжнародному фронті, включаючи й культурний фронт. Застосування «м’якої сили» є найкращим варіантом у цьому випадку. Нам варто працювати над якісним кіно, музикою, над поширенням саме українських трендів у світі. Хорошим прикладом для нас може бути Японія зі своїм аніме, або Швейцарія, яка позиціонує себе як країну, в якій виробляють найсмачніший шоколад.

Інфопростір: питання інфопростору, як на мене, найбільш болюче, адже роками росія поширювала власні наративи на нашій території, робила інформаційні “вкиди”, дезорієнтувала населення. Ще до повномасштабного вторгнення в Україні діяли російські пропагандистські канали, проросійські політичні партії, російські ботоферми, на які ми не так прискіпливо звертали увагу і це все зіграло злий жарт з нами. Під час війни ми стикнулись з проблемою колаборантів, з проблемою фейків та дезінформування людей. Нам необхідно, окрім війни на полі бою, виграти інформаційну війну. Після Перемоги України ми мусимо продовжувати працювати на цьому поприщі: детальніше перевіряти інформацію, яку продукують на території нашої країни, а також варто ухвалити новий закон про ЗМІ, де буде враховано всі ризики для нашого медіапростору. Ще в цьому контексті, варто звернути увагу і на медіаграмотність населення, це можуть бути різного роду курси та тренінги, але найкращим варіантом, я вважаю, є запровадження навчання медіаграмотності починаючи зі школи, таким чином ми ще з дитинства будемо виховувати свідомих та критичних громадян.

Реформи та кадрова політика: ще задовго до повномасштабного вторгнення Україна прагнула вступити до ЄС і чіткою умовою було проведення реформ на нашій території, боротьба з корупцією, а також з олігархатом тощо. Зараз, коли країна бореться за свою незалежність на передовій, ми повинні боротись і в тилу, тобто, реформуватись зсередини, щоб бути справді європейською країною. Адже дуже багато питань виникає щодо реформи Конституційного суду, судової реформи, щодо питань реформування правоохоронної системи й над цим потрібно працювати зараз. Також щодо кадрової політики - тут також наша країна потребує змін. Адже війна показала, що в країні у певних органах державної влади є люди, які не компетентні у своїй справі, є й ті, хто потрапив на посаду, невідомо як. На мою думку, нам потрібно переглянути систему конкурсів та відбору кадрів. Це може бути їх повна зміна або ж певна реформація.

Еміграція: за даними ООН наразі до Європи виїхало 8 млн українців, для України це занадто велике число. Невідомо, скільки українців повернуться назад, адже є люди, яким фізично немає куди приїхати, а є ті, які вже влаштувати собі життя в іншій країні й не певні, що вони захочуть повертатись у невідоме. Для нашої країни масова еміграція спричинить дуже багато проблем, а саме: зменшення населення, так званий «відтік мізків» через що якість наших послуг може значно зменшитись, також це спричинить дефіцит робочої сили. Україні потрібно буде створити привабливі умови для життя, щоб повернути своїх людей. Також варто працювати над економічним та соціальним питаннями, адже якщо людей в країні нічого не тримає - навряд чи вони повернуться.

 Отже, окрім проблеми повномасштабного вторгнення росії на територію України, ми зіштовхнулись з багатьма іншими проблемами, які після Перемоги України будуть наріжним каменем нашого розвитку. Вже зараз ми повинні проговорювати можливі плани відновлення нашої країни, аспекти на які потрібно першочергово звернути увагу і фактори над якими вже зараз ми повинні працювати. Проте, на мою думку, нам варто зрозуміти, що держава це не зробить самотужки, а наша участь та залученість до цих процесів є вкрай важливою. Адже люди - це ніби маленькі цеглинки, з яких потім збудують великий і гарний дім. Саме люди здатні відбудувати, трансформувати та змінити власну державу на ту, в якій вони хочуть жити, та на ту країну, про яку вони так довго мріяли. Зараз все в наших руках і ми не маємо права бути пасивними та відстороненими, адже саме ми творимо власну історію. Тому працюємо на всіх фронтах та віримо в нашу Перемогу!

Авторка, Яна Лук’янчук, студентка Національного університету “Острозька Академія” 

*матеріал підготовлено в рамках стажування Яни Лук’янчук в пресслужбі Інституту “Республіка” та ВІ “Активна Громада”