Вітаємо на порталі Активної Громади! Увага, портал працює у тестовому режимі. Повідомляйте нам про помилку на сайті. Детальніше
25 Травня 2023
Тетяна Кавуненко

"Волонтерство має бути як природний рефлекс для нас всіх, для того, щоб вирішити проблему і аби це ніколи не повторилось".

"Я хотів би бачити свою країну щасливою. А те, який у неї сформується характер, у країни-дитини, це наш вибір. Хотілося б, щоб жодні зовнішні чинники не вирішували, куди Їй йти, у якому напрямку розвиватись".

"Я вважаю, що жодній країні не потрібні героїчні смерті. Це наша велика трагедія. Нам потрібні героїчні життя, які б десятиліттями вкладалися в цю країну". 

1432

Сьогоднішнє інтерв’ю - із військовим капеланом 118-ї бригади, волонтером, громадським діячем, головою осередку Пласт «СТАНИЦЯ ЧЕРКАСИ», протоієреєм Володимиром Педьком. ВІ "Активна Громада" поспілкувалася з паном Володимиром на тему волонтерства та громадської активності в умовах війни.

"Я асоціюю країну, як свою дитину. Я хотів би бачити свою країну щасливою. А те, який у неї сформується характер, у країни-дитини, це наш вибір. Хотілося б, щоб жодні зовнішні чинники не вирішували, куди Їй йти, у якому напрямку розвиватись", - каже пан Володимир. Більше - в інтерв'ю. 


- Розкажіть, будь ласка, про себе: хто Ви, чим займались до повномасштабного вторгнення?

- Я - корінний черкащанин. Народився і виріс в Черкасах. Згодом з батьками перебрались у с. Вергуни, що неподалік міста. Але зростав і формувався саме в Черкасах. У 14 років вступив до скаутської організації ПЛАСТ. Це патріотична організація, яка, фактично, сформувала в мені основу духовно-національної свідомості. Кажу духовно-національної тому, що у 18 років я вже був висвячений у сан диякона, і з 2014 року вже служу священником ієреєм в єдиній українській церкві, яка зараз називається ПЦУ. Наголошую, бо у нас же ще є церква, яка лише видає себе за українську.

До повномасштабної війни я так само служив священником, волонтерив капеланом, їздили на фронт, допомагали військовим настільки, наскільки це було можливо і потрібно. Займався ПЛАСТом, з юнацького віку: вже не мене виховувала в ПЛАСТі, а я допомагав у організації, займався молоддю, впроваджував виховні процеси.


- Чи можете поділитись тим, як змінилось Ваше життя після 24 лютого 2023 року?

- Змінилось в побуті, тому що змінилась пріоритетність справ. Але прямо так, щоб надзвичайно сильно змінилось моє життя - я не можу сказати. Тому що те, чим я займався, там і продовжую займатись, єдине – повноцінно служу в лавах ЗСУ капеланом, і, відповідно, якщо тоді капеланська служба – це було як волонтерство: коли є час від інших справ, тоді ти займаєшся капеланською службою. Зараз навпаки - коли є час від капеланських справ – займаюсь своїм життям, громадським життям та іншим. Але, Слава Богу, в моїй родині, серед близьких, кровних - немає серйозних втрат від війни. У цьому плані поки що пощастило. Але жоден з нас не застрахований. Звісно, спостерігаючи нещастя, негаразди друзів, близьких людей, то в середині все перевертається. Але я розумію, що це наслідок виборів всіх нас, життя у несвідомості, того, що ми дозволили бути в нашій країні, наслідок пропаганди, яку ми впускали в себе, у свої голови. Тому війна не змінила моє життя якось кардинально, а додала забарвлення моєму життю, воно набуло ще більших сенсів, ніж було до того.


- Чи відбулись зміни у Ваших цінностях? Чи відчули зміни цілей? Що є для Вас зараз важливим?

- Я ніколи не був кимось на кшталт «фанат кіркорова», завжди мав чітку позицію і тому війна в моїх цінностях не зіграла абсолютно ніяк. Вона, навпаки, тільки підтвердила ті устої, які у мене були, ставлення до росіян, і що не даремно їх називали так, як називали, вони просто проявились. Якщо я раніше ставився поблажливо і лояльно до росіян, то зараз я до них ставлюся дуже не лояльно і вважаю, що всіх представників «руського міра», як би вони тут не маскувались, зокрема «московський патріархат», який себе називає «українська православна церква», їх треба з України депортувати, заборонити їм в’їзд на все життя. І з усіма іншими представниками російської ідеології потрібно поводитись дуже жорстко, бо це як маніяк, якому ти даєш якісь потурання замість того, щоб посадити його на довічне ув’язнення. Ми, певно, почувались як в гостях у себе вдома, а вони – навпаки. І зараз я спостерігаю, що багато хто пристосувався ніби до стану війни, і знову починають ставиться лояльно до всього російського і, зокрема, до їх представників у нас, в Україні. Є ті, хто мириться із їх брехнею. Це мені болить, бо я в цьому церковному середовищі, де дана ситуація проявляється досить часто. Йде мова про «московський патріархат», який часто намагається публічно «відхреститись» ніби від москви, але ми всі розуміємо, як воно є насправді.


- Який посил Ви хотіли б зробити для читачів? Які маркери відзначили б?

- Треба просинатись, бо ми усі помремо. (сміх і сум водночас) Якщо ми цього не зробимо, то нашій нації не існувати. Це факт.

   

- Ви досить активна людина, говорили, що займались активною громадською діяльністю ще до 24 лютого 2023 року. Скажіть, що Ви вкладаєте у поняття «активний громадянин», чому важливо бути активним нині?

- Будучи вихованим на певних цінностях в організації ПЛАСТ, я усвідомлюю, що бути активним – це для мене бути звичайним, а бути не активним громадянином – це бути якимось дивним і неповноцінним. Тому мені якось навіть важко виокремити, де я здійснюю якусь громадську діяльність, а де - моє звичайне життя. Для мене громадське життя – це і є моє життя, яке часто не відокремлюється від мого побуту. Тому основний меседж – бути свідомими й жити це життя як Людина, а не як створіння, яке просто по інерції виконує якість дії. Не піддаватись пропаганді. Бути активним громадянином – це бути в усіх процесах, які ти бачиш. Якщо ти бачиш, що хтось бабусю не пропустив на касі чи нагрубив – заступитись, якщо ти бачиш, що хтось викинув папірець – зроби зауваження, якщо бачиш, що людина не адекватна – за неї викинь папірець. Бо цей папірець – це прообраз всього. Якщо ти бачиш, що хтось не на своїй посаді, робить не повноцінно те, що має робити – ставай за нього на його посаду і роби. Я дуже не люблю пустої критики, я вважаю, що це не приклад правильного громадянина, коли ми лише критикуємо і не готові стати на місце критикованої людини й робити роботу. Важливо брату участь у житті своєї країни, громади, родини.


- Ви зараз активно займаєтесь волонтерською діяльністю. Що стало поштовхом? Що Ви вкладаєте у слово «волонтер»?

- Якогось одномоментного поштовху, для того, щоб зайнятись волонтерською діяльністю не було. Я так вихований ПЛАСТом, що треба бути активним й брати участь в житті від найменшої структурної одиниці, скажімо, від своєї родини, і до геополітичних процесів. Початок війни – це кризова ситуація, у яку треба включитись і її вирішувати.

Волонтерство має бути як природний рефлекс у нас усіх, для того, щоб вирішити проблему і аби це ніколи не повторилось. Я не розумію, як цього можна не робити. Але, знову ж таки, немає ніякого героїзму у тому, що ти допомагаєш, ти просто виконуєш свій обов’язок. Волонтерство є тим, що ми постійно робимо, але не шкодячи самому собі. До прикладу, я нікому не допоможу, якщо буду при вирішенні якихось проблем сам забувати про своє життя, про свої потреби. Я вважаю, що жодній країні не потрібні героїчні смерті. Це наша велика трагедія. Нам потрібні героїчні життя, які б десятиліттями вкладалися в цю країну.


- Ви військовий капелан. Скажіть, чому обрали такий шлях?

- Я священник, тому, відповідно, у мене іншого шляху у Збройних Силах і не було, по суті. Природно, що я став військовим капеланом.


- Які ціннісні орієнтири маєте на цьому шляху?

- Найголовніше – це любов до свого народу, а від цього ростуть гілочки (причини, підстави). Це основна моя мотивація.


- Що, на Вашу думку, кожен з нас може робити для наближення Перемоги України?

- Тут в залежності від можливостей кожного. Але в загальному – бути свідомим, уміти брати відповідальність, бути готовим не лише до одномоментних героїчних вчинків, а й до монотонної багаторічної праці на розвиток нашої країни. Бо ми переможемо ворога на полі битви – це сто відсотків, але чи збудуємо ми Україну за яку ми зараз воюємо – це велике запитання й одне з головних наших завдань.


- Які «червоні лінії» є для Вас, які б Ви у жодному разі не перетнули?

- Так, є такі. Це кордон із російською федерацією (посміхається).


- Якою Ви бачите нашу країну через 10 років?

- Якщо по державі, то ми є у Європейському Союзі, ми є світилом ЄС. Ми є в НАТО, стали лідерами по озброєнню, по рівню підготовки. Ми повернули ядерну зброю в країну. Нам повернули всі території, і навіть Кубань «прозріла» і «проститься до нас», а ми радимо проявити власне волевиявлення, а ми подумаємо (посміхається). Хотів би бачити Президента гідного свого народу. Хоча, напевно, скажу дещо по-іншому. Адже, на мою думку, ми мили таких президентів, які відображали нас самих. Я хочу бачити народ, який задоволений своїм Президентом. Це б означало, що ми один одного гідні. І це стосується і всіх ланок виконавчої влади, судової та інших. Насправді я асоціюю країну, як свою дитину. Я хотів би бачити свою країну щасливою. А те, який у неї сформується характер, у країни-дитини, це наш вибір. Хотілося б, щоб жодні зовнішні чинники не вирішували, куди Їй йти, у якому напрямку розвиватись.

Авторка: комунікаційна координаторка ВІ «Активна Громада» в Черкасах Ольга Галушко

Коментарі

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишити коментар