Людмила Черненко, очільниця Всеукраїнської ініціативи Ecofriendly, психологиня, бізнес-тренерка розповідає, як говорити з дітьми про війну, як психологічно допомогти дитині й собі в критичних ситуаціях.

«Обставини, які склалися, змушують нас відчувати величезну палітру почуттів. Особливо, у батьків, у яких основна частина страхів зосереджена навколо своїх дітей. Ми поговоримо про дітей молодшого віку – до 8-9 років. Коли дитина трохи старша – там трохи інша організація свідомості, психіки», - каже Людмила Черненко, очільниця Всеукраїнської ініціативи Ecofriendly, психологиня, бізнес-тренерка.«Обставини, які склалися, змушують нас відчувати величезну палітру почуттів. Особливо, у батьків, у яких основна частина страхів зосереджена навколо своїх дітей. Ми поговоримо про дітей молодшого віку – до 8-9 років. Коли дитина трохи старша – там трохи інша організація свідомості, психіки», - каже Людмила Черненко, очільниця Всеукраїнської ініціативи Ecofriendly, психологиня, бізнес-тренерка.

Наводимо тези Людмили Черненко.

Зараз умови, коли практично кожне велике і маленьке місто стикається з необхідністю спускатися в підвали та бомбосховища. Зібратися швидко самому, зібрати тривожні рюкзаки, зібрати дітей – це ще той квест. Звичайно, коли ми знаходимося в стресі, ми не завжди можемо бути раціональними, виваженими і наші діти в цих умовах також дуже часто капризують. Особливо, коли вже третій раз підряд потрібно спускатися в бомбосховище чи взагалі щовечора. Діти запитують: "Чому ми маєму туди ти? Навіщо? Я туди не хочу!". Це все відбувається за умов, коли потрібно діяти дуже швидко. Найбільш поширена реакція, яка у нас виникає – це подавити ці капризи дитини. Природа такої поведінки зрозуміла. Наслідки теж зрозумілі. Сказати дитині: "Та заспокойся вже!"– це не завжди працює. А якщо і працює – це завжди потребує контакту з дитиною. Але діти часто сприймають це на свій рахунок. Тобто, дитина замовкає найчастіше тоді, коли вона вже відчула відторгнення. Навряд чи, дитина зрозуміє, що мама просто стривожена і тому вона та різко говорить. Для дітей це означає: «я – поганий», «мене не люблять».

Як можна по-іншому вийти з цієї ситуації? Хвалити. Це перевірений алгоритм.

Ви кудись збираєтесь: чи в сховище, чи кудись виїжджати. Дитина в цей час капризує. Замість слів: Я кому сказала?!, треба, навпаки, похвалити дитину. Сказати їй: «Молодець!». Яку реакцію це викличе в дитини? Найчастіше – ступор. Дитина завмирає. Бо на глибокому рівні вона отримує задоволення своєї внутрішньої потреби: все нормально, я з мамою чи з батьками, вони мене люблять. На рівні розуміння – у дитини цього розуміння немає. Далі сказати дитині: «А знаєш, чому ти молодець? Бо ти мене захищаєш. Бо ти мені допомагаєш. Я знаю, що тобі зараз страшно, тривожно. І ти своєю поведінкою намагаєшся нас захистити, не покидати будинок».

Дитина до 8-9 років дуже сильно відчуває стрес батьків. Дитина починає тривожитися. Вона хвилюється за рідних. А як дитина може зарадити ситуації? Вона не може вас захистити фізично. Дитина починає давати сигнал тривоги. Вона показує, що зараз щось не так: «Мама, тато, мені подобається, що відбувається. Будь-ласка, будьте обережні!». Скажіть дитині: «Ти молодець, тому що ти нас захищаєш!», «Я знаю, що тобі зараз сумно і, можливо, страшно і ти це відчуваєш і таким чином, своєю поведінкою, намагаєшся вберегти нас від чогось невідомого, небезпечного і неприємного. Ти намагаєшся вберегти нас, щоб ми не ризикували і не покидали свій дім». Навіть, якщо дитина про це не думала (а найчастіше – вона, дійсно, про це ніколи не думала), то послухавши ваші слова, вона погодиться з тим, що ви кажете.

На рівні інстинктів дитині хочеться залишитися вдома, бо її дім – це фортеця. Тому дитина не хоче залишати домівку, кудись їхати чи бігти в сховище. Якщо дитину вдома не ображали, якщо дитина звикла сприймати свій дім, як безпечне місце, то їй хочеться залишитися там.

Після цього сказати: «А знаєш, як ти ще міг би/могла би нам допомогти?». І далі сказати дитині те, що вам потрібно (наприклад, якої поведінки від своєї дитини ви б хотіли).

Це не чарівна пігулка. Це не те, що зробить з вашої дитини янгола. Але ви їй додаєте ще один спосіб впливу і значна кількість людей, насправді, починає робити те, що ви в неї просите.

З іншого боку, ви маєте бути готові до того, що дитина не заспокоїться. Але ви також маєте розуміти, що дитині кудись потрібно подіти свої емоції. І це краще, ніж якби дитина просто завмерла і взагалі перестала проявляти свої емоції. Зараз її тіло все ще справляється з цими емоціями. І добре, що ці емоції виходять, не залишаються в її тілі і потім не повернуться у вигляді пост-травматичного синдрому. Ціна такого миттєвого проживання набагато менша, ніж, якби вона залишилася у шоковому стані.

Що робити на більш глибокому рівні?

Вже 2 тижні йде війна. І діти ставлять страшні питання: «Чому в нас війна? А чому так? А чому вони хочуть нас вбити? Мамо, а вони тебе вб’ють? А мене вб’ють?».

Як відповідати дитині, коли ми навіть самі не знаємо відповіді на ці питання? Багатьом до сих пір здається, що це просто страшний сон.

Варто пам’ятати, що ми знаходимося зараз у дуже непростому часі. Це величезний шок. І він пов’язаний, окрім всього іншого, ще з тим, що ми, дорослі, маємо значний інтервал мирного життя. Ми не знаємо, як це жити під час війни. Ми жили лиш під час миру. Війна сприймається чимось дуже полярним, рунуючим всі уявленням про адекватність цього світу. На вулиці 2022 рік, а люди стріляють. Це ставить нас у ступор. А у дітей немає такого бекграунду, досвіду мирного життя. Діти сприймають всі ці події не так, як ми. Діти не знають протягом стількох років, що так не можна. Тому вони сприймають це трохи легше. Для них ця різниця не є такою кричущою. Діти віком 5-6 років мають певний досвід. Але свідомого досвіду вони мають менше. 

Важливо розуміти, що ми на них проєктуємо свої відчуття. Наприклад, ви дивитеся на те, як дитина грає у війну і нас охоплюють наші відчуття жаху і розпачу.

Навіть, коли дитина показує дуже сильні емоції, то це не тому, що вони усвідомлюють всю жорстокість цієї ситуації. А тому, що дитина відчуває стан батьків, особливо, мами. І вона, скоріше, транслює стан мами, а не свій.

Що ми можемо зробити в цій ситуації?

Важливо на рівні роботи з собою трохи відмежуватися від дитини у психологічному плані. Не говорити це дитині, а в себе в голові зрозуміти, що ви 2 різні людини. Вголос це не треба проговоювати з дитиною. Це не означає, що ви менше будете любити свою дитину. А, може, ще й більше. Ви наче відступаєте трохи назад. Це нам, дорослим, потрібно трохи більше часу, щоб звикнути до нового життя. Сказати собі: «Я – це я. А моя дитина – це окрема людина. Моя дитина – не є мною. Мої страхи – це мої страхи і я з ними справлюся і я їх залишаю собі». Повірте, вашій дитині стане легше, коли ви трохи обмежте від своїх переживань. Це її вбереже від сильного стресу. Маючи вас поруч, дитина матиме ресурс справитися зі своїми страхами самостійно. Нам для цього важливо поменше її обтяжувати своїми переживаннями. Розчіпіться з дитиною емоційно.

Зараз всі відчуття, які ми відчуваємо: ступор, страх, істерика, лють, злість, розгубленість – все це є нормально!

Велика кількість людей зараз каже про ненависть. І велика кількість людей, говорячи зараз про ненависть, насправді, відчуває лють. Дорослим треба ще трохи часу, щоб це все переварити у своєму тілі.

Людь – це крайня ступінь вираження злості. Це емоції і стани, які виникають, коли наші кордони порушуються. Зараз – це нищення будівель, розстріл людей і так далі. Це все порушення кордонів. Порушення наших територіальних кордонів ми теж відчуваємо.

Ненависть стосується більше якоїсь конкретної людини. Злість і лють – це більше про нас. Про відчуття, що зі мною щось роблять не так.

На рівні розмов: яким чином можна заспокоїти дитину?

На рівні слів важливо з дітьми говорити. У дітей продовжує їхнє дитинство. Вони мають і далі бігати, пустувати. Якщо дитина зараз сміється, це нормально. Це діти, вони не усвідомлюють це все жахіття, ми маємо дозволити їм бути дітьми. Потрібно частіше гратися в ігри з дітьми, проводити час разом.

Не треба приховувати від дітей, що зараз йде війна. Якщо ви будете робити вигляд, що все добре, то дитина послухає вас, покиває. Але всередині у неї лише збільшиться це пчуття тривоги. Оскільки діти дуже зчитують стан своїх батьків. Важливо в нейтральних тонах показати цю несправедливість. Пояснити, що одна країна напала на іншу. Це може викликати страх у дітей. Але треба дитині сказати, що на неї ніхто не полює, що вона не є ціллю чи мішенню. Говорити своїм дітям про те, що під час війни, на жаль, гинуть інші діти, необов’язково. Якщо дитина стала свідком вбивства інших дітей, заспокоїти її і пояснити, що важливо зробити все для її безпеки.

Важливо проговорити з дитиною те, як діяти, якщо буде загроза.

Пограйтеся зі своїми дітьми у швидку евакуацію. Проговоріть конкретні дії, що робити, якщо буде завал панельного будинку і ви опинитеся під завалами. Завантажте додаток на телефон, який дозволяє зв’язатися, навіть, коли немає Інтернету і поясніть їй, як ним користуватися. Показати, де кнопка SOS на телефоні.

Якщо ви знаходитесь на Західній Україні, де зараз відносно спокійно, проговорити, що якщо навіть так станеться, що у вас будинок влучать, то приїдуть рятувальники. Тому що тут зараз бойових дій не відбувається. Пояснити дитині, що вона має дати сигнал і їй допоможуть, розкопають завал. Основне – зберегти своє тіло. Сказати дитині: «Якщо ти можеш крикнути – кричи. Якщо ні – натискай кнопку SOS на телефоні. Коли у дитини будуть відповіді на те, що робити в критичних умовах, і дитині, і вам буде легше.

Ми зараз не можемо гарантувати 100 відсотків гарантію безпеки. Але ви можете гарантувати собі і своїм дітям, що ви будете робити все, щоб врятувати себе і своїх дітей.

Інколи доводиться дуже швидко приймати рішення. Якщо людина чіпляється за зовнішні атрибути безпеки, це зараз не допоможе. А коли ви тримаєтеся за внутрішній намір рухатися до останнього, щоб вберегти себе і близьких, то це допомагає.

Як говорити з дитиною, яка стала свідком бойових дій?

Якщо дитина застала вибухи перед тим, як покинути місце бойових дій, боїться, потрібно сказати, що ніхто персонально на неї не полює. Що те місце, де ви були – було важливим для агресора і зараз ви в безпеці. Що у нас є сильна армія, яка нас боронить. Те, що дитина показує свій страх після побаченого чи почутого – це в якійсь мірі хороший сигнал. Це означає, що дитина знаходиться не в стані завмирання, а певною мірою транслює цей страх. Казати дитині всі фрази, якими ви дитині нагадуєте, що ви сім’я, що ви заодно, що ви з нею і любите її.

Обійми

Важливо обійматися, торкатися дитини. Дитина отримує інформацію, що вона серед своїх. Що вона в безпеці. На інстинктивному рівні, наше тіло сприймає дотики, як те, що ми знаходимося в стаді. Наші нервові закінчення отримують інформацію, що ми серед своїх. Щоразу, коли ми отримуємо дружній дотик, мозок отримує сигнал, що ви в безпеці, серед своїх людей.

Але це не працює за певних умов. Наприклад, ви були змушені виїхати зі свого міста. Особливо, якщо в застали вибухи, обстріли, може бути бажання, навпаки, утриматися від дотиків. Будьте уважні до своїх відчуттів. Якщо вам не комфортно, щоб вас торкалися, то зараз ваше тіло не сприйме це як допомогу і краще цього не робити.

Арт-терапія

Якщо ваші діти хочуть, люблять малювати, арт-терапія – це той інструмент – це те, що дуже допомагає зараз. Нехай дитина намалює свій страх. А потім ви разом з нею його замалюйте чимось іншим.

Для дорослих: відпочинок, переведення уваги

Наш стан дуже сильно впливає на те, що ми робимо. Тому, якщо ви знаходите кілька хвилин для того, щоб відволіктися від новин, пройтися по вулиці, якщо у вас є така можливість, посміятися з чогось, помалювати чи поспівати – це ваш вклад у нашу перемогу. Тому що, якщо ми будемо мати «задьорганних» людей, які не можуть зупинитися, тому що треба допомагати всім. Ще починаючи з 2014 року, ми провели досить багато програм для волонтерів, учасників АТО. Серед тих, хто був в АТО, був величезний відсоток людей з емоційним і професійним вигоранням. Це було пов’язано, в першу чергу, з комплексом вижившого, коли люди, які знаходяться в умовній безпеці, не дають собі можливості видихнути. Навіть, якщо вони не роблять чогось надважливого, вони, все рівно, постійно знаходяться у стані внутрішньої напруги, бо думають: «Коли моїм побратимам погано, як я можу в цей момент життя радіти, смачно їсти». Якщо ми зараз будемо це робити, то ми будемо відтерміновувати нашу перемогу. Для нашої перемоги топливом є посмішки, свіже повітря, розслабитися, якщо у вас є така можливість. Це, насправді зараз дуже важливо.

Хваліть себе

Якщо ви втікли, вчасно сховалися в бомбосховище, важливо собі казати: ти справилася! Ти – молодець! Ти зміг/змогла справитися з таким складним станом і врятуватися. Це усвідомлення є великим кроком на шляху до зцілення.

Авторка: Тетяна Кавуненко, журналістка, керівниця пресслужби Інституту «Республіка» та ВІ «Активна Громада».