"Я відкрив для себе оце засмічене довкілля і я зрозумів, що мене це завжди турбувало, і я поставив собі питання: "Як особисто я можу на це повпливати?". І так почались експерименти, які переросли не просто в хобі, а й в стиль життя", - Святослав Степ’як. 

Сортувати відходи, утилізуючи вторинну сировину – це відповідальний вчинок щодо своєї громади й щодо майбутнього нашої планети.

В Україні стрімко розвивається тенденція свідомого ставлення до довкілля та екології. Приходить усвідомлення особистої відповідальності за те, якою ми хочемо бачити нашу планету. Відкриваються сортувальні станції. Навіть під час повномасштабної війни громадяни продовжують сортувати сміття, виходять на толоки, популяризуючи тему відповідального ставлення до екології. 

Ми поспілкувалися зі Святославом Степ’яком, громадським діячем екоактивістом, засновником екоініціативи «Дро Еко.Логічний» в Дрогобичі. Святослав має медичну освіту, а наразі продовжує навчання на факультеті біології та здоров’я людини. "Медицина - це допомагати людям, тут точно те ж саме – допомагати людям опосередковано через довкілля", - каже він. Святослав долучився до ГО «Прорив-місто» і вже в ГО почав, як громадський активіст, реалізовувати свої ідеї. Також в нього одночасно стартували дві ініціативи, два проєкти: це Громадська сортувальна станція і Проєкт по боротьбі із сигаретними недопалками: «Краща звичка».

Про те, як хобі переросло в справжню громадську діяльність, читайте в інтерв'ю. 

- Розкажи про себе та свою громадську ініціативу «Дро Еко.Логічний». Як вона створювалась? Чому для тебе це цінно?

- Зараз я навчаюся на магістратурі ДДПУ ім. І. Франка на факультеті біології та здоров’я людини. Також закінчив Вінницький національний медичний університет ім. М. Пирогова, факультет лікувальної справи. Став сімейним лікарем, але залишив цю справу, тому що відчув, що це не те, чим би хотів займатись. Моє захоплення чи хобі екологія якраз межує між теперішнім навчанням у педагогічному та медичним минулим. В західному світі є така штука, як рік перерви, цей «Gap-year», і він в мене трапився не перед медичним університетом, як на Заході, а вже - після. І за той рік часу я багато що пробував, дізнався, що є інше, окрім медицини. І, окрім різних невдалих речей, я відкрив для себе оце засмічене довкілля і я зрозумів, що мене це завжди турбувало, і я поставив собі питання: "Як особисто я можу на це повпливати?". І так почались експерименти, які переросли не просто в хобі, а й в стиль життя. Я почав сортувати, відмовлятись від одноразових речей, переходити на багаторазові. Я ці експерименти продовжував, бо в мене це добре виходило, мені це подобалось, я зрозумів, що це не складно. І я захотів з цими альтруїстичними намірами й думками допомагати людям. Ну, медицина - це допомагати людям, тут точно те ж саме – допомагати людям опосередковано через довкілля. І коли я повернувся в Дрогобич з Вінниці, я зрозумів, що: «О, тут же була сміттєва криза», тобто, як була? Її зараз трохи менше видно, але оця точка прикладання моїх знань - вона тут є. І так почалися пошуки активістів, людей, які готові підтримувати ідею і розвивати її. Я долучився до ГО «Прорив-місто». І вже в ГО я почав, як громадський активіст, реалізовувати свої ідеї. В мене одночасно стартували дві ініціативи, два проєкти: це Громадська сортувальна станція і Проєкт по боротьбі із сигаретними недопалками: «Краща звичка».

Я нічого нового не придумав насправді, тому що по Україні й по світу є багато таких проєктів. Я просто дізнавався про них, брав за основу наявний досвід львівських чи київських активістів і застосовував в Дрогобичі. Також поїхав в Київ на навчання, там познайомився з різними людьми, мене долучили до молодіжного руху «Let’s do it, Ukraine», і так почалися оці екоактивності в Дрогобичі: прибирання, знайомство з новими людьми, робота з командою.

- Як вдалось створити першу громадську сортувальну станцію в Дрогобичі?

- Я розумів, що, якщо ти мрієш, то краще озвучувати мрію. І я так і зробив. І от підприємиця, яка займається заготівлею вторсировини, відрефлексувала на це: «Я так мріяла, що хтось коли-небудь про це скаже. Як добре, що ти з’явився». Ну і ми в комбінації «громадський активіст і представник локального бізнесу» якраз підійшли до створення цієї громадської ініціативи «Громадська сортувальна станція «Дро Еко.Логічний». Ми відкрили її в символічний день - 3 липня (2021 року). Це Міжнародний день без поліетилену.

На момент відкриття станції в мене в команді було 11 людей. Важливо згадати про Богдану Турів, ми називаємо її «мама волонтерів», тому що на той час вона розвивала «Українську волонтерську службу» в Дрогобичі, і вона долучила декількох волонтерів. Вона допомогла організувати мені SMM-команду через волонтерську платформу, зголосилися дівчата з декількох куточків України. Все розвивалося дуже добре. Але повномасштабне вторгнення це все змінило, як і в житті кожного українця, тому що дівчата були з Дніпра, Ірпеня, Хмельниччини, Кіровоградщини, і їм було вже не до цього. Так у мене команда розпалася повністю.

- Як зараз розвивається проєкт Громадської сортувальної станції?

- Дуже повільно. Я розумію, що війна - це дуже страшно, погано, але також вона дала можливості для кожного з членів команди. Можливостей зараз дуже багато. В стані війни комунікація з різними людьми полегшилася і всі готові один одному допомогти. Але я не маю поки кому делегувати деякі обов’язки, все тримається суто на мені, тому я не встигаю. Є двоє нових людей в команді, які допомагають, але я залучений у всі процеси. В нас є релокована ГО «Бери і слав» з Херсонської області, м. Берислав, я познайомився з ними влітку 2022 року. В себе вдома вони реалізовували різні екологічні проєкти. І оскільки вони перебували вже деякий час в Дрогобичі, то хотіли продовжити свою діяльність, зробити щось корисне для міста і ми зійшлися на тому, що робимо. В нас був грант від БФ «Відродження». Проєкт полягав в ідеї масштабування громадської сортувальної станції з підключенням школи. Тобто, на території школи ми організовуємо невеличку сортувальну станцію і вчимо таким чином дітей, не в теорії, а практично, що «отут є контейнери, ви можете вдома вчити батьків, відсортоване приносити на сортувальню в школі, і таким чином робити хорошу справу». Я змотивував адміністрацію школи також і тим, що за вторсировину вони можуть отримати якісь кошти для своїх господарських потреб. Ми провели творчий конкурс серед дітей: різні плакати малюнки про сортування, відео в Тік-Ток про сортування і виріб з вторсировини.

Діти отримали призи за кращі роботи. Тепер цей інтерес дітей ми ще закріпимо майстер-класом і самою сортувальною станцією. Зараз ми в процесі закупівлі контейнерів.

- Якими результатами пишаєшся від цього проєкту?

Я бачу, що люди які хочуть сортувати, готові тримати навіть по пів року відсортовану вторсировину вдома, а потім привезти на сортувальню. Невеликий попит є. Ми з цими людьми знайшлися. Вони і до сортувальної станції були, але не мали можливостей для реалізації відсортованого в Дрогобичі. Багато хто возив до Львова вторсировину, шукали через інтернет, де можна її здати. Культура поводження з відходами є, але вона на зародковому рівні, якщо брати Дрогобич. За два роки вдалось зібрати близько 2 тони вторсировини. Як для величини проєкту це круто. Але глобально як для Дрогобича, то це дуже мало, тому що Дрогобич лише за день може продукувати близько 50 тон сміття. Я радий тому, що «Дро Еко.Логічний» врятував 2 тони вторсирони від сміттєзвалища.

- Розкажи також і про проєкт «Краща звичка», про який ти вже згадував. В чому полягала його ідея?

- Проєкт «Краща звичка», якщо спростити - це голосування сигаретними недопалками у формі гри. Я заохочував курців викидувати сигаретні недопалки саме в контейнер, а не десь на землю, в траву. Як на мене, то ці елементи гри в будь-якому життєвому процесі набагато полегшує зміну звички, і це могло би сприяти тому, що курці навчилися викидувати не десь в навколишнє середовище недопалок, а в цей контейнер, тому що він яскравого кольору, він має інструкцію, там є табло з питанням і два варіанти відповідей, таким чином курець може проголосувати своїм недопалком за якийсь із варіантів відповідей. Це хороша справа, бо у світі це працює.

Перший контейнер я встановив на кінцевій зупинці громадського транспорту маршруту №1, власне через те, що в мене була змога контролювати, бо я там живу, і все йшло наче дуже добре. Хотілося масштабувати проєкт, але, відповідно, мені потрібні були партнери, люди в команду. Коли почалось повномасштабне вторгнення, то цей проєкт довелось поставити на паузу.

- Над чим твоя громадська ініціатива «Дро Еко.Логічний» планує працювати надалі?

- Громадські ініціативи без фінансової підтримки й людей - це таке: сьогодні є, завтра - немає. Я це чудово розумію, бо на цьому ентузіазмі сам дивуюсь, як я так довго працюю. Періодично я роблю паузи в проєкті для власного відновлення. Цю ініціативу треба переводити в комерційну площину. Люди часто телефонують і питають, яка вартість тої чи іншої сировини. Люди готові здавати за гроші. І я про це думаю, щоб бути умовним пунктом прийому. В мене є приклад Ужгорода, який масштабно працює. Тут є багато але. Я досліджую це питання.

- Як ти вважаєш, на скільки діяльність таких громадських ініціатив чи проєктів на місцях впливає на добробут нашої країни загалом?

- Як на мене, неважливо, якої тематики проєкт, важливо те, що люди хочуть щось міняти, важливий цей соціальний капітал - коли активні люди готові брати відповідальність і розуміння того, що «хто, якщо не я?». Це є підґрунтям сильної країни, сильні люди – сильна країна. Чи будуть це якісь культурні проєкти, чи екологічні, економічні, неважливо що. Якщо люди готові брати на себе відповідальність, то значить ми, як країна відбудемося і все буде добре.

Авторка: Леся Нестор, координаторка ВІ "Активна Громада" у місті Дрогобич Львівської області