“Сьогодні театр виносить на обговорення аудиторії гострі питання й в процесу дискусії дозволяє осягати ідентичність. А, якщо до цього діалогу запросити представників місцевої влади, тоді можна порушити важливі проблеми громади”, – каже пані Галина.

Театр виник, як необхідність з боку влади якимось чином впливати на громадян. І тому в 5 ст. до н.е. в Афінах офіційно виник театр, як інституція. Через нього влада намагалася донести до громади моделі правильної поведінки та норми моралі. Саме тому театр – це морально-етичний феномен, який здатен вчити, формувати особистість та спонукати до глибоких роздумів. В тому числі й впливати на шлях розвитку держави.

У Франції доби Просвітництва театр став місцем висловлення маніфесту незгоди з монархією та необхідності боротися за права людини.

В Радянському Союзі театр перетворили на місце розваг та заробітку, де був відсутнє важливе сенсове навантаження.

“В наш час мистецтво, вже без допомоги влади, почало розвивати різноманітні тематики, які стосуються суспільних проблем та намагатися доносити їх до громадськості”, – каже експертка.

Одним з популярних поступово стає документальний театр – він є дуже близьким до сучасного літературного жанру нон-фікшн (документальна література). Цей специфічний жанр поєднує в собі стилістику театрального мистецтва та злободенного соціального аналізу. Його вистави складаються з монологів або діалогів звичайних людей. Для документального театру характерна побудова сюжетних ліній винятково на реальних подіях із додаванням художньої вигадки письменника або режисера. Основою є справжні інтерв’ю, у яких відображено реальні події та долі людей.

«Якось ми возили громадам України виставу: «Вам тут не демократія». Після вистави ми запрошували глядачів, серед яких були й представники влади, до дискусії. Наша вистава стимулювала глядачів думати про владу, бюрократію, демократію, місце людини в цій системі», – розповідає Галина.

Крім того, документальний театр здатен розповідати про суспільно-значимі події в житті держави та мотивувати людей дивитися на ці події під різними кутами.

Наприклад, однією з важливих в нашій діяльності була вистава «Дело 26 февраля».

Це історія про те, як після окупації Криму Росія вирішила «привести до тями» тих, хто без особливої ​​радості зустрів нові кримські реалії, і показати, «хто в будинку господар». За п’ять років на тимчасово окупованому півострові було відкрито чимало абсурдних, політично мотивованих справ. Але найпершим кримінальним провадженням, яким Росія у своїх кримських «судах» та «прокуратурах» відкрила сезон боротьби з неугодними, стала «справа 26 лютого». Тоді було заарештовано чимало кримськотатарських активістів, яких судили за абсурдними звинуваченнями та давали за них великі терміни.

«Театр може допомогти вам достукатися до серця людини та свідомості влади. Крім того, він допомагає шляхом мистецтва будувати містки комунікації, які здатні розв’язати численні проблеми», – підсумувала Галина.