
"Я скажу, що я боялася війни. І коли почалася війна, я така: «Так, все найгірше, до чого тебе готували в дитинстві, воно трапилось. І що ти далі жива, значить ок, не все так погано, не всі твої внутрішні страхи, які так довго формувалися, підтвердились", - Мар’яна Охремчук.

"Українці і тайці - ми навіть близькі. Тайці такі ж доброзичливі, щирі, як і українці, вони дуже відкриті. Багато хто зауважує, що насправді ми дуже схожі з ними ментально і нам дуже легко знаходити спільну мову. Окрім того, в історії наших країн є історичні постаті, які нас поєднують".
"Здебільшого, нам зустрічаються люди, які підтримують Україну, допомагають, донатять, співчувають, цікавляться подіями, постійно запитують, як наші рідні".
"У нас є активна громада українців, нас тут ціла команда. Є дві категорії заходів: одні політичні - це, коли ми виходимо на різні мітинги, демонстрації. Щовівторка ми виходимо до російського посольства в Бангкоку і проводимо там акцію протесту, інформуємо суспільство, що війна досі триває. Що війну розв’язали росіяни. Також подібні акції періодично проходять, як от, наприклад, 24 лютого 2023 року. Акція була приурочена до річниці війни. Також у нас є інша складова нашої діяльності - це там, де ми розповідаємо про культуру, про історію, традиції українців і також - про війну", - пані Юлія про життя в Таїланді, активізм українців та важливість проведення заходів на підтримку України закордоном.

"Від дядька перших півтора місяця не було зовсім ніяких новин. Я навіть не знала, чи він живий, бо після того, як ми виїхали, через декілька днів, зі слів моєї подруги, до нас додому прийшли. Навіть не прийшли, а вибили ворота російські солдати. Вони перевернули весь будинок, зазираючи у кожну щілину та закути, шукали якісь докази, документи, не знаю, що. Зв’язали мого дядька, побили його та випитували про місцеперебування мого чоловіка та про нас. У дворі стояла машина чоловіка, ключів не було, але вони просто на просто забрали машину, пробивши всі колеса, поставили телефон дядька на прослуховування, тому так я дізнавалася та дізнаюся про нього новини - від знайомих, які теж боялися заходити додому до мене".
"Я пишаюся, що в мене є такий чоловік, який боронить Україну. А я буду виховувати дітей та допомагати в майбутньому в розбудові нашої країни", - розповідає Вікторія з Херсонщини.

"У Кам’янці-Подільському зрозуміла, що потрібно чимось зайнятися. Роботу знайти не вдалося. Ще будучи у Дніпрі - займалася невеликим волонтерством. Ми там плели браслетки, амулетики для наших військових. У групі ВПО побачила, що потрібні люди, щоб плести сітки. І тому я сюди прийшла. І мені тут дуже подобається. Відчуваю себе своїй атмосфері", - інтерв'ю з ВПО, волонтеркою Вікторією.

"Наші мужні захисники роблять усе для нашої ПЕРЕМОГИ, а душа України – це її пісня, її мова… Ми зрозуміли, що потрібно діяти, потрібно співати. Співати для тих, хто нас обороняє і тих, хто допомагає. Тільки завдяки спільній і системній роботі ми досягнемо успіху. Кожен з нас має розуміти, що у захисників має бути надійний тил", - інтерв'ю з Мариною Ткачук, журналісткою, волонтеркою з Житомирщини.