
"Вирішив ще й завести собі папку «Хроніки війни», куди зберігаю фото і відео, які допоможуть пригадати, як все це було. Як перечікували тривоги в сховищі і коридорах, темні вулиці, відео нічної повітряної тривоги, зібрані наплічники і т.д. Перше фото в тій папці – ранковий стовп диму над аеродромом. З досвіду знаю, що пам’ять далеко не завжди так гарно працює, як фото чи відео".
"Я майже щодня висвітлював роботу цілої купи волонтерських організацій, центрів допомоги, якихось штабів і т.д.".
"Після війни напрямки волонтерства дещо зміняться – це буде відновлення країни і реабілітація наших військових".

"Якщо ми зможемо зловити комара, то ми зможемо зробити все що завгодно".
"Дрони - вони допомагають конкретним солдатам вижити, зберегти своє життя".
"Ще будучи в армії, я почав думати над адаптацією нашого дрона для відлову жуків під цілі міношукання. Я зв’язався з моїми цивільними колегами, з якими ми раніше розробляли наш дрон. Ми з ними обговорювали можливе рішення, робили 3Д моделі, продумували архітектуру, і так підготували концепцію проєкту «Дрон міношукач», яку я почав надсилати всім зацікавленим сторонам: у Міністерство цифрової трансформації, Міністерство оборони, Міністерство економіки, а також ділитися через своїх колег та знайомих. З’явився інтерес, різні люди по різним каналам хотіли розвивати цю тему. Але далі це було неможливо робити перебуваючи в армії, тому я почав шукати способи демобілізації, щоб повністю зосередитись на дроні".

"Постояла на балконі, послухала, зайшла назад і почала збирати портфельчик… І така собі в голові: "Переходжу на українську мову і маю діяти".
"Зараз громадська діяльність – це моє життя! Я цим живу, я цим дихаю, прокидаюсь та засинаю з цим".
"Під час війни просто відбувся великий поштовх в моєму житті, колосальний розвиток відбувся".
"Волонтерство для мене - це здоровий спосіб допомагати людям і отримувати від цього віддачу.".

"Волонтерство має бути як природний рефлекс для нас всіх, для того, щоб вирішити проблему і аби це ніколи не повторилось".
"Я хотів би бачити свою країну щасливою. А те, який у неї сформується характер, у країни-дитини, це наш вибір. Хотілося б, щоб жодні зовнішні чинники не вирішували, куди Їй йти, у якому напрямку розвиватись".
"Я вважаю, що жодній країні не потрібні героїчні смерті. Це наша велика трагедія. Нам потрібні героїчні життя, які б десятиліттями вкладалися в цю країну".

"Орієнтири: війна – не тема для хайпу, 3 хвилини сюжету не варті того, щоб я зробила когось більш травмованим. Ціную довіру військових. Дуже. Я до кінця життя буду вдячна за їхні подвиги. Без перебільшень, якби не вони, не було б ні мови, ні культури, ні України".
Інтерв'ю Анастасією Сбродової - журналісткою, волонтерка з міста Хмельницький. З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну дівчина активно займається волонтерством, донатить на потреби військових, знімає сюжети про війну та має в планах створення документальних фільмів, поїздки на Харківщину та Донецьку область.
Увійти за допомоги Google